Головнокомандувач Збройних сил України Віктор Муженко зазначив, що українські військовослужбовці наразі проходять навчання, під час яких втілюють сценарії реагування на загрози з боку Росії. Також Муженко повідомив, за яких умов українська армія може звільнити Донбас.

Вікторе Миколайовичу, коли закінчиться війна?

Війна закінчиться після нашої перемоги. Чи можемо ми визволити Донбас? Можемо. Але за умови, якщо кордони будуть закриті, якщо не надходитиме зброя і війська з Російської Федерації. І треба не забувати, що наш наступ може стати генератором агресії з боку РФ.

Ви сказали, що ймовірність агресії існує. Якщо Російська Федерація піде наступом, чи здатні Збройні Сили захистити Україну?

Ми розуміємо, виходячи з різних оцінок і аналізів, що для України існують загрози воєнного характеру. Тому у нас є відповідні плани, ми проводимо навчання, у ході яких розглядаємо і програємо сценарії реагування на ці загрози. У нас є можливість на сьогодні мінімально адекватно реагувати на всі ці ситуації, але у разі широкомасштабної агресії потрібно збільшувати кількість особового складу військовослужбовців. Йдеться про формування нових військових частин та розгортання угруповань військ на потенційно небезпечних напрямках.

Наскільки ЗС України готові і за рівнем навченості і за рівнем забезпеченості до протистояння зовнішній агресії? Все залежить від того, як довго можуть тривати ці бойові дії.

Існує і постає питання ресурсного забезпечення, наскільки економіка України зможе забезпечити ведення бойових дій підрозділами ЗСУ на тому чи іншому напрямку або на всіх напрямках, в тому числі і людський ресурс.

Йдеться про те, що, за нашими розрахунками і прогнозами, за 10 діб проведення операції з відбиття широкомасштабної агресії загальні втрати можуть становити до 10—12 тисяч людей. Для розуміння цього страшного числа, можемо навести такі цифри. З початку проведення АТО маємо 3 064 загиблих від усіх силових структур, із них 2 636 — військовослужбовці ЗСУ, з цього числа — 2 148 — це бойові втрати. Поранених — 10 753 людей, в тому числі 8 897— ЗСУ.

Чи є якісь зміни у контрактах на військову службу?

У 2016 році ЗСУ поповнилися понад 64 тисячами контрактників. Ми ініціюємо питання змін до положення щодо проходження військової служби. Зміни вносяться постійно, серед іншого і щодо термінів контрактів. Крайні зміни в закони і підзаконні акти ми подали такі, що стосуються контрактів із офіцерським складом, а також контрактів на один рік для резервістів із збереженням місця попередньої роботи. Ти йдеш, рік служиш, але ти чітко впевнений, що повернешся на свою роботу.

Президент України нещодавно затвердив зміни до положення про проходження громадянами України військової служби, якими передбачено передачу певних відповідних повноважень від вищих структур до нижчих.

Мається на увазі, наприклад, повноваження присвоєння військових звань. Якщо раніше це все вирішувалося через Київ, через Командування Сухопутних військ, Генерального штабу, Міністерства оборони, то сьогодні така можливість дана і командувачам оперативних командувань. Вони мають право укладати контракт із офіцерським складом до капітана включно, Командування Сухопутних військ і Генеральний штаб до підполковника включно у своїх підпорядкованих частинах, Міністерство оборони — від полковника і вище.

З початку АТО державними нагородами, відзнаками Генерального штабу і Міністерства оборони нагороджено більш як 30 тисяч військовиків. З початку 2016 року у ЗСУ розподілено понад 1000 квартир.

Нам потрібна та кількість професійно підготовлених бійців, яка необхідна для мінімально адекватного реагування на ті загрози, які є сьогодні стосовно України.

Для забезпечення відповідної ротації підрозділів і військових частин у зоні АТО кількість бригад сьогодні є оптимальною.

Для того щоб мати стратегічний резерв, ми ще повинні створювати військові частини, в якому форматі — то вже інші питання.

Ми вважаємо, що Україні необхідні Збройні Сили високої якості, високої професійної підготовки у кількості, яка забезпечить захист незалежності і територіальної цілісності нашої держави.

Чи ухвалені всі необхідні закони для діяльності ЗСУ у наш особливий період, чи немає таких, які стоять у черзі?

Удосконаленням і внесенням змін до відповідних законодавчих актів ми займаємося з 2015 року. Також за нашою ініціативою були внесені відповідні зміни до законодавства у травні і червні 2014 року, які дали нам змогу значно розширити повноваження застосування ЗСУ і вектор застосування підрозділів ЗСУ в АТО.

Ця робота проводиться постійно, в тому числі ми подали відповідний проект закону про електронний реєстр щодо обліку громадян України, які повинні стояти на військовому обліку і в тих чи інших ситуаціях можуть бути призвані на військову службу, але цей закон ще не ухвалено, хоча він був поданий у листопаді 2014 року.

Ми повинні мати електронну базу і здійснювати контроль, і у випадку загострення ситуацій (одна з них — широкомасштабна російська агресія, загроза якої нікуди не зникла) мобілізувати необхідну кількість людей згідно з їх спеціальностями, розгорнути військові частини.

Також у Верховну Раду нами подано проект закону про військову поліцію. У проекті йдеться про те, що структура Військової служби правопорядку переформовується у військову поліцію, і в неї є повноваження проводити оперативно-розшукову діяльність стосовно військових злочинів і військовослужбовців, які ці злочини скоїли. І це питання є найбільш проблемним, при погодженні відповідного закону.

Чи може Генеральний штаб ініціювати якісь дії, рішення, закони про статус добровольців, які воювали у 2014 році?

Генеральний штаб є головним органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають ЗСУ. Він ухвалює рішення і виступає з відповідними ініціативами у межах своїх повноважень. Що стосується добровольчих батальйонів, то це були військові організми, з певним обліком особового складу і спеціалізацією, і на сьогодні питання щодо статусу УБД в ЗС України вирішені, він наданий практично всім. Цей процес продовжується, оскільки війна триває, і дедалі більша і більша кількість людей має право набувати такий статус.

Були у нас проблеми в «Айдарі», 47 загиблих у цьому батальйоні не були обліковані так, як цього вимагають нормативні акти. Нині всі питання вирішені, і їхні родини отримали відповідні компенсації. Отже, в ЗСУ ми цю проблему розв’язали.

У ЗСУ перебувало майже 40 тисяч добровольців, які були призвані через військові комісаріати. Формально вони мобілізовані, але реально це добровольці — вони самі прийшли у військові комісаріати. Можемо говорити про високий рівень патріотизму українців, що вилився в потужний добровольчий рух.

Що стосується різних воєнізованих формувань, які не були структуровані і які не були у підпорядкуванні якоїсь силової структури, то питання на сьогодні має певні проблеми. Ми готові спільно з будь-якими групами і депутатів, і тих людей, які брали участь, підтримати роботу з надання статусу УБД всім бійцям, які захищали свою Батьківщину, свій народ і, отже, повинні мати і відповідні соціальні гарантії від держави, яку захищали.

Як бути з виконанням міжнародних домовленостей? Ми ведемо вогонь у відповідь?

Інколи в соціальних мережах піднімають ґвалт, мовляв, нам не дозволяють стріляти. Сіють таку паніку. Існують певні маніпуляції на тему цього питання: застосування важкої зброї, якими є артилерійські системи, міномети, танки і т. п.

На сьогодні не існує і ніколи не існувало категоричної заборони щодо застосування даних систем, і командири повинні чітко розуміти, якщо життю і здоров’ю наших військовослужбовців загрожує небезпека, вони мають право відповісти на цю небезпеку.

Якщо по них ведеться обстріл, повинна бути адекватна відповідь, якщо стрілецька зброя — то стрілецька зброя, для цього у них є все необхідне, для цього ми постійно поповнюємо і підвищуємо потенціали і можливості наших підрозділів. Інформація про всі випадки обстрілів негайно надається до СЦКК та місії ОБСЄ, для цього існує відповідна процедура.

Якщо ведеться вогонь мінометів, вони мають право відповісти таким самим способом. Те саме стосується артилерії і танків. Якщо бійці сидять під вогнем і не можуть дочекатися вогню у відповідь — це неправильно, і якщо такі факти мають місце, то давайте нам ці факти, і ми будемо розбиратися з тими, хто не ухвалив рішення, я маю на увазі командирів відповідних рівнів.

Кожний командир має свої повноваження для ухвалення таких рішень і свою відповідальність: командир відділення, взводу, роти, батальйону і т. д. Якщо він щось порушив — буде відповідати, якщо він адекватно відреагував — то вчинив правильно.

Чи втрачали Ви на цій війні друзів? Як ви відчуваєте нашу війну — і як посадовець, і як людина?

Питання втрат на війні дуже важке і болюче, і не тільки близьких людей. Повірте мені, що кожна втрата, якої ми зазнали із самого початку цієї війни, тоді коли це було на моїх очах, і я бачив, хто там гинув, хто був поранений, як здійснювалася евакуація, поруч зі мною, які були поранення і загибелі — це дуже тяжко.

Це проходить через кожного командира, через мене, через душу і серце, і хто думає, що тут сидять люди без серця і душі, вони глибоко помиляються. І хотілося б, щоб війна була без жертв, але, на жаль, так не буває.

Я ніколи не забуду і завжди пропускаю через себе і свої емоції ситуацію 3 червня 2014 року. То були бої в районі Семенівки і Слов’янську, якраз проводилась операція з визволення Красного Лиману. Тоді у безпосередній близькості до бойових порядків був пункт управління, тривали бойові дії, вівся артилерійський обстріл, застосовувалась авіація, і сюди ж виводили, виносили поранених і загиблих.

Тоді було 57 поранених і 2 загиблих, в т. ч. командир батальйону 95 окремої аеромобільної бригади Герой України Тарас Сенюк. Коли сів перший вертоліт для евакуації, поруч стояло багато бійців, офіцерів, і всі боялися підходити до поранених, які були у перев’язках із червоними плямами крові. Довелось мені, борттехніку і полковнику Голубу завантажувати перших у вертоліт. Був такий психологічний бар’єр, але потім уже всі почали підходити і допомагати.

А коли це все завершилося, в районі 21 години, були поодинокі постріли, вибухи, і оцей майданчик на роздоріжжі (дорога йде на Семенівку, поворот на Райгородку, на Красний Лиман, на Слов’янськ, на Славкурорт) водовозка почала змивати асфальт, і потекла вода червона, зі шматками бинтів… Я ніколи цього не забуду.

Це було дуже непросто, повірте мені, дуже непросто. Тоді у мене постало питання до самого себе, яке ти маєш право, і чи маєш ти взагалі право відправляти людей туди, звідки їх виносять пораненими.

Так, я розумів, що хтось повинен взяти на себе цю відповідальність, я розумів — якщо не виконаємо ті завдання, які поставили перед собою під час планування операції, то післязавтра така операція принесе ще більшу кількість втрат, бо ворог уже буде нас очікувати, буде втрачено елемент раптовості. Ось така сувора проза війни.

Як Ви вважаєте, якою буде перемога, як це виглядатиме?

Я знаю тільки одне — перемога повинна бути і буде обов’язково. Ми у це віримо і живемо для цього. У нас одна земля, у нас одна Україна: ми повинні її захистити і перемогти. А ще — пам’ятати тих, хто віддав своє життя в кривавій борні.

Чи будемо та як святкуватимемо перемогу — не знаю, думаю, що це не має особливого значення. Значима лише пам’ять, щемлива туга за молодими, повними сил та снаги синами України, які загинули з вірою у мирне та заможне майбуття своєї держави.

Україна вірить, бореться та вічно пам’ятатиме. Слава Україні!

Героям слава!

Автор матеріалу: Олександр Клименко