Вашій увазі перша частина інтерв’ю з головою Товариства Сприяння Обороні України, офіцером, патріотом — Віктором Миколайовичем Тімченко.

Ми поговоримо про минуле та сьогодення ТСОУ, ролі держави в житті організації, корупційних чутках навколо Товариства, підготовці чемпіонів з технічних і прикладних видів спорту і про те, чого ж не вистачило країні для запобігання війни на Донбасі.

Вікторе Миколайовичу, очолювана Вами організація — Товариство Сприяння Обороні України — правонаступниця радянського ДОСААФ, який займався правильним вихованням у молоді патріотизму, розвитком спортивних і військових професій. Вектор роботи і основні цілі залишилися без змін і сьогодні?

ТСОУ існувало завжди, як самостійна організація в Україні. Ми працювали зі своїм статутом, зі своїми позиціями, зі своїм напрямком. Її голови мали досить високий статус. До керівного складу відряджалися офіцери Збройних Сил, які мають штатні офіцерські посади. Як це виглядало? Міністерство Оборони направляло офіцерів і генералів для проходження служби в організаціях ДОСААФ. Була штатна посада — генерал-полковник, який очолював організацію і мав свій штат і персонал. Перший заступник — генерал-лейтенант, другий — генерал-майор. Ряд організацій очолювали генерали. Така була система. Ми вирішували грандіозні завдання підготовки призовників з цілої низки військово-облікових спеціальностей: механіків-водіїв гусеничних тягачів, водіїв і техніків з обслуговування автомобілів, інших масових професій. Також готували зв’язківців. Професійно. Створювалася колосальна навчально-матеріальна база. Діяльність велася з урахуванням територіального розташування.

Що мається на увазі?

Беремо, наприклад, гірський район, населений пункт Турка в Львівській області. Це гірська місцевість, її жителі мали певні пільги. Там будувалися цілі житлово-господарські комплекси для учнів. І так було всюди. З урахуванням того, що навчання тривало від 4 місяців до півроку, то вони там жили в гуртожитках, повністю на утриманні. Як і офіцерський склад, природно. При цьому ми були звільнені від усіх податків — земельного податку, податку на нерухомість, який сьогодні існує. Без особливих проблем вели свою діяльність, мали відповідних викладачів найвищого класу. Викладання було практично ідентично з підрозділами Збройних Сил — починаючи від професійної підготовки і закінчуючи політичною. Традиції військові, навчання — все йшло в цій системі. Тому нам виділялися колосальні території. І такі навчально-господарські комплекси, як в Турці, у нас були майже в кожній області; по два-три. На навчання з’їжджалися люди, часом, з найвіддаленіших регіонів країни — жили, харчувалися,навчались. Після курсу людина отримувала відповідне свідоцтво. Готували і військових льотчиків, починаючи від початкової льотної підготовки. Що ця підготовка собою представляла? На першому етапі навчали людину на легкомоторній спортивній авіації, після чого учень, вже як кандидат в Вище Льотне Училище, готувався за індивідуальною програмою аж до надходження. Це вже були підготовлені на належному рівні люди, які знали ази аеродинаміки, ази льотної служби, що дозволяло з перших років навчання у Вищому льотному училищі сідати вже на реактивну авіацію. Після ДОСААФ люди зараховувалися відразу на другий курс. А з 3-4 курсу вже літали на бойових літаках. Можете уявити, який був злагоджений ланцюжок підготовки. Для тих, хто пройшли школу ДТСААФ, природно, введення в лад Збройних Сил був набагато менш витратним, оскільки багаж знань, отриманий у нас, враховувався і високо цінувався.

Яким чином функціонувала система організації? Як забезпечувався її фінансовий баланс?

Система була такою: ми працювали за рахунок внесків, які були обов’язковими для всіх членів, тому що в той час і держава була в нас дуже зацікавлена. Було багато помилок допущено в діяльності тоталітарної держави в цілому, але турбота про молодь і цінні кадри були на найвищому рівні. Кожне велике підприємство мало свої первинні організації, і це було законом, обов’язковою умовою, що регулюються партійними постановами. Досягнувши 14-річного віку, школяр, вступивши в Товариство, платив внесок, отримував членський квиток. І всі знали — мама, тато — що тобі потрібно внести 20 копійок. І цей струмочок, при 50-мільйонній країні, виливався у величезну суму, яка витрачалася виключно на потреби організації. З набуттям незалежності ми всі, і я особисто як патріот, були дуже щасливі в надії на новий виток у розвитку нашого Товариства. Але, на жаль, те керівництво, в різні періоди, з незрозумілих причин повело себе не так, як хотілося б. Повільно і впевнено стало скорочуватися кількість підготовлених нами фахівців-військовослужбовців. У 1996 їх чисельність склала 22 тисячі, потім, в 1999, — 10 тисяч, в 2001 — 8 тисяч, в 2008 — 3 тисячі. І з 2008 року підготовка припинилася повністю. Жодної людини не було підготовлено для Збройних Сил України.

Все впиралося в фінансову допомогу з боку держави?

Гадаю, що так. І на моєму життєвому і військовому досвіді можу сказати, що це було схоже на диверсію. Це було планомірне знищення злагодженої системи Збройних Сил. Чому? Якщо раніше термін служби становив три роки, потім перейшли на дворічний термін служби. А коли було прийнято рішення про термін служби в один рік, і актуальність допризовної підготовки стала в рази вище — її плавно і ретельно знищили. Як підсумок, з 2008 року у нас відсутнє державне замовлення на підготовку фахівців для ЗСУ як такої. І це незважаючи на наші активні пропозиції. Ми стали працювати в дуже складних умовах і ситуаціях.

Чому?

Тому що з перших кроків незалежної держави наші керівники на місцях зіткнулися з незвичайною для себе формою податків. До цього ми не розуміли і не знали навіть що це таке. Адже в радянські часи це було нонсенсом для організації такого масштабу і ваги для держави. І ці податки зростали, а з 2015 року, крім іншого, нас обклали податком на нерухомість. І всі наші будівлі і споруди — це тепер те, що б’є по якості роботи організації, висмоктуючи з неї величезні кошти. Ми зіткнулися з новою формою господарювання, якій навчалися вже на ходу. Земельний податок нас повністю «поклав», тому що, наприклад, автомобільна школа у нас — це в середньому 5 гектарів землі. І це тільки автодром. Міністерство Оборони нам не давало ніяких будівель, ніяких споруд або територій. Все це будувалося колись за рахунок внесків. Міністерство надавало тільки спецтехніку — автокрани, обладнання для зв’язківців і т.д. Останню одиницю ми отримали в 91-му році. Можете собі уявити. На цьому все. З того моменту парк спецтехніки не оновлювався. Крім того, у нас цю техніку відбирали. З 96-го року ми отримували різні директиви, згідно з якими були змушені віддавати БТРи без жодного пояснення. Ніхто нічого нам не говорив — техніка просто йшла. Забрали навчальну техніку, зброю. Мотив — «відсутність умов для зберігання». Смішно. Ми здали навіть макети автоматів, гвинтівок. Куди це все поділося — невідомо, але десь же воно лежить. Або лежало. А вартість одного такого макета — 7000грн. З урахуванням того, що у нас відсутні будь-якого роду пільги і всяка бюджетна підтримка, ми тільки за 2015 рік заплатили податків на 115 млн. гривень. І це без Криму і Донбасу.

З огляду на те, що ТСОУ — громадська організація, це просто абсурд.

Так. Останні 20 років я бився, намагався щось доводити. Ми постійно скорочуємося, включаючи апарат управління, який в радянські часи налічував 250 чоловік тільки тут, в Києві. Сьогодні ж — менше 30 осіб. Скоротилися, оскільки працюємо на сьогоднішній день тільки за рахунок діяльності господарських структур. І, тим не менш, ми витрачаємо зароблені гроші на організацію спортивної роботи. Це зараз одне з основних наших напрямків. Готуємо чемпіонів світу, Європи, піднімаємо український прапор. На чемпіонаті світу з радіопеленгації декілька років назад, серед 36 країн світу, включаючи США, Японії, ми зайняли перше місце. І про це ніхто не говорить, тому що, чи не критикуючи державне управління, не можу не висловити своє здивування — як можна відрізняти по якомусь ранжиру олімпійські види спорту і неолімпійські? Тоді як раніше неолімпійські види називалися технічними і прикладними. Що таке «прикладні»? Від слова «докласти»! Ось для чого, наприклад, свого часу була величезна плеяда мотокросменів? У нас на більшості великих підприємств були мотосекціі, секції радіопеленгації, були моделісти різні. Сьогодні у нас моделісти продовжують тримати пальму першості. У цих секціях займаються діти від 14 років до дідів 70-річних. Що таке авіа- або судомоделіст? Ось хто не знає, а у мене склалося враження, що просто не хочуть знати, модель — це не просто людина сіла і фантазує, яку йому створити модель, немає. Береться конкретний корабель, зменшується в 200 разів і по всім інженерним законами будується, тільки в масштабі 1 до 200. І тоді це називається модель. І судді на світових першостях з лінійками вимірюють кожну деталь, дивлячись в креслення оригіналу.

І хлопчина, який створює таку модель, адже може через час перетворитися на першокласного інженера такій стратегічно важливій для держави галузі …

Звичайно! Адже це могутній інженер. Він сам все виточує, вимірює, підганяє. Ось це прикладний вид спорту, яскравий його приклад. Повертаючись до мотоциклістів. Хто такий мотоцикліст? В житті нашої трапляється всяке — і техногенні катастрофи, не дай Бог, природні катаклізми, стихійні лиха. Ви тільки не подумайте, що я ностальгую за «совдепією», але тоді було зрозуміло, хто може доставити першу допомогу або лікаря, наприклад, в зону сходження снігової лавини або сіли? Кросмен! В умовах бездоріжжя і негоди — це тільки кросмен. Він проїде на мотоциклі в саму незручну точку і привезе запас їжі, ліків, медика. Нам не потрібні такі люди? Парашутний спорт. У ті часи парашутист отримував гроші за кожен стрибок. Стрибнув — отримав свої три п’ятдесят. Непогані гроші на той час для студента, наприклад. Відмінний стимул. Зараз же, щоб стрибнути, ти повинен заплатити мінімум 350 гривень. З тієї причини, що всі господарства на аеродромі, включаючи льотну техніку, дуже дорого обслуговувати, заправляти. І цим коштам нізвідки взятися. Тільки з кишень бажаючих здійснити стрибок. Наприклад, літак АН-2, найоптимальніший варіант для тренувань парашутистів. По-перше, цей літак має свій термін експлуатації — 40 років, по-друге, на годину польоту йому необхідно 200 літрів 95 бензину. Великі гроші. З урахуванням того, що ми не маємо ніякого бюджетного фінансування, здійснювати польоти можна тільки за рахунок господарської діяльності — тобто, люди стали самі оплачувати свої стрибки. Скидання, захід, посадка — це мінімум 40 хвилин, щоб 10 чоловік стрибнули. Це 160 літрів палива на один підйом, всього лише 10 осіб. Ось звідси береться негатив до ТСО, мовляв, такі-сякі, ведуть господарську діяльність, бабки заробляють і т.д. Люди не розуміють, що раніше ми існували в кардинально інших умовах — могли дозволити собі величезні паливні склади, централізовано завозилося паливо по держціні. Коли були спортивні автомобілі, мотоцикли — все необхідне нами надходило з держзакупівель. Наприклад, автомобіль «Жигулі» ми купували за ціною в 2000 рублів, «Волга» — 3000. У той час, як роздрібна ціна становила 5500 і 9200, відповідно.

Ті умови існування і розвитку організації абсолютно непорівнянні з нинішніми. Я сьогодні говорю про це з усіх трибун, двічі виступав на парламентських слуханнях. І всі ці питання підняв.

А там є взагалі з ким вести адекватний діалог?

Ні. Діалогу не виходить. Чемно аплодували і все. Але це ж парламент! Це ж я не просто так прийшов, наприклад, до Савіка Шустера і віщаю. Це абсолютно офіційний захід, в головному законодавчому органі країни! Я все чітко пояснив — хто ми, для чого, що можемо робити для країни і що зробили. У відповідь — повна байдужість. Я вклоняюся своїм колегам по ТСОУ за те, що ми зуміли зберегти цей потенціал, наше дітище. За те, що не опустили рук. Якими б старими і дивними людьми нас не називали, представниками радянського минулого і т.д. Так ось ці представники радянського минулого, честь їм і хвала, зберегли базу і найпотужніший потенціал! Коли нас звинувачують в якомусь там розбазарюванні майна, корупції … Це безсоромна нісенітниця! Тому що всі попередні роки ми позбавлялися лише від об’єктів, які обтяжували фінансово нашу господарську діяльність.

Що мається на увазі. Є, наприклад, ділянка землі, на ній стоїть якась споруда, а будували ми в ті часи з масштабом, на роки вперед. Якщо це автодром, то це 5-6 гектарів площі, на якій всі конструкції — міст, ж / д переїзд, траса. Це все асфальтоване, обслуговувалося. Це вважалося власністю. Там стояли макети управління, автоматика, все кероване. Оператори, викладачі, інструктори приводили цю величезну навчальну машину в життя. А потім раптом за все це зажадали — «Плати!». Квадратний метр більше 15 гривень. Така ось сумна і абсурдна ситуація.

З огляду на те, що за всім цим майном має бути належний догляд … А це все кошти.

Безумовно. Утримувати, прибирати, ремонтувати. Тому так, ми, природно, позбавлялися від об’єктів, які обтяжували нашу діяльність і ставали непосильним тягарем для бюджету організації. У чому небезпека? Якби ми не маневрували в своїй фінансово-господарської діяльності і не стали виконувати свої податкові обов’язки, сталося б таке. Схема проста. Ти не заплатив — відповідна інстанція, судове рішення, виконавча служба прийшла і відібрала. Але нам вдається знайти людей, з якими можна вести розмову. Це люди з місцевої влади, які йдуть нам назустріч. Ми працюємо з органами місцевої влади, пропонуємо їм різні пільги на матеріально-навчальні послуги Товариства натомість на адекватні, в рамках закону, податки. Багато все-таки є людей, яким я скажу слова подяки за розуміння наших проблем і справжню турботу про підростаюче покоління. Тому що виховання справжнього патріота України, фізично здорового і патріотичного, було і залишається головним статутним завданням оборонного Товариства.