Віртуальний реєстратор для реальних афер

350

По документах безхатьки хтось вивчився на реєстратора у Мін’юсті і зробив від її імені понад сотню перереєстрацій.

На днях у судовому реєстрі з’явилася прекрасна ухвала. У справі про крадіжку нерухомості через реєстратора комунального підприємства прокуратура наполягала допитати безхатьку. Яка не мала постійного місця проживання в Києві, перебувала на обліку в наркодиспансері та лікувалася від алкогольної залежності. Прокурор запевняв, що жінка так і не вилікувалася,  упродовж останніх 15 років зловживає алкогольними напоями, що може призвести до її смерті. А тому треба встигнути допитати, бо раптом що.

Зазвичай у реєстрі всі персональні дані знеособлюють. Але тут забули це зробити, ба, навіть, виділили жирним шрифтом. Так ми дізналися, що безхатька – це реєстратор київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Світлана Василівна Янчук.

Комунальне підприємство, в якому працювала безхатька, з’явилося на хвилі реформ Міністерства юстиції. Тоді реєстраційні дії дозволили здійснювати також реєстраційним комунальним підприємствам – структурам, створеним при органах місцевого самоврядування. Щоб відкрити таке КП, достатньо було лише рішення будь-якої сільради, приміщення, комп’ютерів і трьох людей, які пройдуть кількаденні курси у структурі Мін’юсту – ДП «Національні Інформаційні Системи». За діяльність таких КП відповідають органи місцевого самоврядування, а акредитовує та моніторить їх діяльність – Міністерство юстиції.

З огляду на спрощену систему акредитації, КП швидко стали інструментом в руках рейдерів, а «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Павлинської сільради з Одеської області –  абсолютним лідером у «рейдерському» сервісі.

Колектив «Реєстрації нерухомості і бізнесу» був, скажемо так, неоднорідний. З одного боку, в КП в різні роки працювали реальні люди: зведений брат екс-очільника Головного теруправління юстиції Тараса Греня Богдан Працювитий з дружиною Оленою Працювитою, дружина працівника УСБУ в Одеській області Євгена Морозова – Ольга Морозова, чоловік працівниці ГТУЮ в Миколаївській області Наталії Руденко – Євген Руденко. З іншого боку, в цьому ж КП пустував Віктор Міхачов. Це легендарний реєстратор, з чийого електронного ключа рейдерили майно вартістю не менше кількох мільйонів гривень, а найдорожчий об’єкт, який відібрали у власників за участю Міхачова – Братський маслопресовий завод вартістю $8 млн.

Гендерно врівноважувала таланти свого колеги реєстраторка Світлана Янчук. Точніше, та невідома особа, яка була замість неї.

Ключ Янчук працював у кількох напрямках. Ним переписували на інших власників дорогу нерухомість, як, наприклад, було із цехами в Києві на вулиці Червоноткацькій, 46 балансовою вартістю понад 96 млн. грн., після чого справжні власники майна отримували довгі роки судового геморою. Не гребували по-тихому перереєстровувати власників закинутої нерухомості, зокрема, гаражів у різних районах Києва. Також серед клієнтів, що користувалися послугами віртуальної Янчук, були не лише приватні особи, але й державні організації.

Саме на прикладі крадіжки понад 25 га землі Державною установою Центральне територіальне управління капітального будівництва (скорочено – ЦТУКБ) у свого рідного Міністерства оборони ми і продемонструємо, наскільки нахабні оборудки забезпечувала Янчук, і як з цим «бореться» прокуратура.

Мова піде про три земельні ділянки на вулиці Михайла Максимовича (колишня Онуфрія Трутенка) з кадастровими номерами 8000000000:79:364:0020 (19.38 га) на Максимовича 9, і дві ділянки на Максимовича, 3 – 8000000000:79:364:0008 (6.22 га) та 8000000000:79:364:0071 (0.29 га)

Це державна земля, якою користується Міноборони із середини минулого сторіччя.

У далекому 2011 році, Міноборони наказом №514 доручило ЦТУКБ організувати на цих трьох ділянках будівництво житла для військовослужбовців.

Роки йшли, житло будувати ніхто не розпочинав, а законодавство змінювалося. Тому Міноборони 31.03.2016 наказом №174 відмінило вже неактуальне рішення про призначення ЦТУКБ замовником.

Ось тільки підпорядкована МО державна установа вирішила піти своїм шляхом – нового наказу «не помітила» і, начхавши на якісь там встановлені законодавством процедури і конкурси при будівництві житла на землях оборони, взяла і уклала договори про спільне будівництво із приватною ТОВ «Укрбуд Інвестгруп», пов’язаною з будівельною групою «Укрбуд». Військовослужбовців для проформи не забули – для них у «житлі для військовослужбовців» мало дістатися 8%.

Від такого нахабства збудився цілий заступник генерального прокурора України – головний військовий прокурор: до суду пішли позови про визнання договорів недійсними, а невідомо як внесені раніше у Державний земельний кадастр ділянки на Максимовича, 3 та реєстрація права на них за ЦТУКБ взагалі була відмінена Мін’юстом.

ЦТУКБ знову без остраху пішло своїм шляхом і звернулося за реєстрацією права користування земельними ділянками вже до Янчук.

Янчук не підвела: 19 лютого 2018 року ЦТУКБ у держреєстрі прав став найсправжнісіньким безстроковим суперфіціарієм всіх трьох ділянок. І не важливо, що суперфіцій державної землі у цьому випадку міг виникнути максимум на 50 років і лише на підставі договору із Київрадою або КМДА. Так само неважливо, що двох ділянок на Максимовича,3 навіть не існувало, тож і прав на них не могло бути – їх видалили у ДЗК ще в грудні 2017 року.

Віртуальному реєстратору вистачило номеру нечинного наказу Міноборони, щоб визнати від імені держави за державною установою неіснуючий у державі безстроковий суперфіцій земель державної власності, зокрема щодо юридично неіснуючих земельних ділянок.

А що держава?

ГПУ продовжила справу щодо недійсності договорів про спільне будівництво. 18.04.2018 прокурори остаточно виграли у Верховному Суді справу щодо двох ділянок на Максимовича, 3. А 27.03.2019 виграли справу у Північному апеляційному господарському суді по ділянці на Максимовича, 9.

Ось тільки незаконні реєстраційні дії Янчук щодо цих ділянок дивним чином нікого не турбували.

Деякий час Янчук та Міхачов ще позапалювали вогні у Реєстрі речових прав, будучи, по суті, найвідомішими українськими реєстраторами, яких ніхто не може знайти. У липні 2018 обидвоє стали героями нашого матеріалу «Рейдерські схеми реєстрації нерухомості та бізнесу», а ще через кілька місяців, у вересні 2018 року, Мін’юст  скасував акредитацію КП «Реєстрація нерухомості та бізнесу».

Після цього Світлана Янчук раптом знайшлася. У жовтні 2018 року безхатька прийшла до правоохоронців і заявила, що хтось невідомий взяв її паспорт і код, вивчився в структурі Мін’юсту НАІС на реєстратора і отримав у акредитованому центрі сертифікації ключів Мін’юсту реєстраторський ключ.

Прокурор Київської місцевої прокуратури №6 Святослав Мазурик відкрив кримінальне провадження  № 42018101060000202 за ст. 190 («Шахрайство») і попросив у НАІСу перелік всіх реєстраційних дій, зроблених від імені Світлани Янчук у період з 1 січня 2018 року по 1 січня 2019 року. За даними «Наших грошей», такий список Мазурик отримав – у ньому було понад 100 епізодів.

А далі з прокурором Мазуриком почали відбуватися якісь дивні речі. З отриманого від НАІС списку прокурор почав висмикувати по одній сумнівній реєстрації, відкривати по ній окреме кримінальне провадження і через кілька тижнів закривати його.

Ось, наприклад, 1 квітня Мазурик самостійно виявляє незаконну реєстрацію по ділянці Міноборони на вул. Максимовича, 9 і відкриває провадження 42019101060000093, кваліфікувавши злочин за ч. 4ст. 190 ККУ (Шахрайство). Однак уже 18 квітня дане провадження прокурор закриває з огляду на те, що шахрайства як такого не відбулося, оскільки… «земельна ділянка залишилась у власності держави в особі Міністерства оборони України».

Щоправда, за такою логікою прокуратурі слід також закрити всі справи про рейдерство у сільгосппідприємств орендованих ними земельних ділянок. Бо ж власник земельної ділянки при цьому теж не змінюється, а змінюється лише користувач, як це було і з землями Міноборони.

Частково прокурор правий – саме втручання до реєстру речових прав і вписування користувача без правовстановлюючих документів на статтю «Шахрайство» начепити важко, на відміну від дій посадових осіб ЦТУКБ, для яких все це робилося.

З іншого боку, дії реєстратора Світлани Янчук, точніше, того, хто вивчився у Мін’юсті замість неї на реєстратора можна було би кваліфікувати за іншою статтею, наприклад, «Незаконне втручання в автоматизовані системи і бази даних». Але, за даними «Наших грошей», прокурор Мазурик цього не зробив.

А ось ЦТУКБ із своїм приватним партнером часу не гаяли і про реєстрацію «від Янчук» не забули. Попри програні суди, вони використали витяг із держреєстру прав та без проблем отримали в ДАБІ дозвіл на будівництво житлового комплексу на юридично неіснуючих ділянках 8000000000:79:364:0008 та 8000000000:79:364:0071 за адресою Максимовича, 3.

Після цього, вони так само без проблем створили фонд фінансування будівництва і тепер забудовник «Укрбуд» спокійно продає квартири в самобуді ЖК «Art House» на самовільно зайнятій земельній ділянці. Продає успішно – за даними Держкомфінпослуг, лише за перші два місяці продажів вони спромоглися залучити у ФФБ понад 300 млн грн. приватних інвестицій.

Звичайно, «Наші гроші» поцікавилися у самого прокурора логікою його дій. Запитали, чи ця логіка не корелюється з таким фактом: 2014 року, коли Мазурик лише прийшов у прокуратуру, в його декларації була лише зарплата і лексус 2005 року. В декларації прокурора за 2018-ий бачимо будинок в Козині, ось цей:

БМВ 2017 року, ось цю:

…ролекси та десятки тисяч доларів. Майже все – на родичах.

Святослав Мазурик відповів, що «факти несанкціонованого втручання в роботу державного реєстру щодо понад 100 об’єктів, у тому числі щодо зазначеної земельної ділянки [Міністерства оборони], залишаються об’єктом розслідування кримінального провадження №42018101060000202 від 11.10.2018. Досудове слідство у даному кримінальному провадженні триває».

Щодо статків, то їх прокурор пояснює так. Коли він лише прийшов у прокуратуру, декларація була не електронна, і наявність цінного майна та збережень у вигляді готівки була необов’язкова, а збереження у прокурора якраз були. Будинок у Козині «є власністю матері та куплений у вересні 2017 року за гроші від продажу квартири в Києві та мамині заощадження (батьки з 1991 року володіють крупним бізнесом на території України та за кордоном)».

Автомобіль BMW X6 куплений Мазуриком у 2017 році за рахунок грошей від продажу автомобіля Фольксваген пассат B7 2012 року та власних заощаджень. А пассат Мазурик купив від продажу автомобіля лексус 2005 року та власні заощадження.

А заощадження прокурор заощадив ще до роботи в прокуратурі.

Георгій Могильний, Аліна Стрижак