Візи з Росією і ковбаса

94

Спікер ВР Андрій Парубій припускає, що вже 6 жовтня в Раді можуть знайтися голоси за введення візового режиму з Росією. Дозволю собі дещо засумніватися: без волі Петра Порошенка голосів не знайдеться, а така воля є навряд чи — бо інакше візи ввели б уже давно. Хоча не будемо загадувати наперед.

Гаразд, припустімо, це станеться. Що це нам дасть? Насправді, крім певного морального задоволення — нічого. Колега Сазонов справедливо пише, що зараз навіть до Києва може вільно потрапити будь-який російський бандюган. Але проблема в тому, що у нас і своїх власних бандюганів вистачає. І їх значно більше, ніж «гастролерів». Або, наприклад, я описував випадок, коли в автобусі, яким я їхав до Росії, провезли чи не тонну контрабандної ковбаси. Так-так, ковбаси. Ні українська, ні російська митниця нічого «не помітили». Хоча нас, пасажирів, оглядали з собаками.

Так само й візи нічому, на жаль, не зарадять.

При цьому я особисто за введення віз. Хамські (інакше не скажеш) арешти українців, які прибувають до Росії, повинні викликати адекватну реакцію. Я сам їхав у травні туди з осторогою, а тепер, після випадку з Сущенком, уже й не знаю, чи поїду взагалі. А в мене там — мама й сестра. Попри це, я за візи. Та й повний розрив дипломатичних відносин не викликає в мене внутрішнього спротиву. Хай це, повторю, нічого нам не дасть у практичному сенсі — але не можна вічно підставляти ліву щоку після удару по правій, чи як там сказано у старовинній Книзі.

Проте значно більше хотілось би, щоб своїми прямими обов’язками нарешті перейнялись ті державні служби, які у пресі прийнято називати «компетентними». Щоб припиняли контрабанду. Щоб виловлювали й арештовували не по одному російському агенту на місяць, а хоч би чверть від тих, які є. Щоб Мінінформації, про яке всі чули, але результатів чиєї діяльності практично ніхто не бачив, запрацювало належним чином. І так далі.

Але, схоже, це не потрібно ні президентові, ні його вертикалі, ні навіть їхнім оппонентам. Набагато ж приємніше базікати про «розрив відносин», ніж денно й нощно «лупати сю скалу» з некомпетентних, а то й просто колаборціонно налаштованих спецслужбістів. Як висловлюються наші молодші брати-росіяни, балакати — це не мішки тягати, м’яко кажучи.

Автор матеріалу: Александр Михельсон