Вкради мільйон і будь вільним. Пам’ятка корупціонеру

204

Як обчистити державу на десятки мільйонів гривень і лишитись на свободі.

Нам завжди було цікаво, як корупціонери діляться досвідом? Публічні семінари і лекції тут не проведеш, підручник не випустиш… Тим часом деякі їхні історії заслуговують на увіковічення в рубриці «Best practice». Аж шкода, що воно кане в небуття.

Одна з таких історій нам нещодавно натрапила на очі. Про те, як екс-директор ДП «Ресурспостач», подоївши рідне відомство на десятки мільйонів гривень, був звільнений від кримінальної відповідальності. Слідчі Міністерства внутрішніх справ настільки не квапились із розслідуванням, що врешті – закрили справу за строком давності. При чому «не квапились» настільки талановито, що мусимо це описати.

На щастя, завдяки Реєстру судових рішень вдалося по крупинці відтворити цю феєричну історію, яка може стати інструкцією з уникнення відповідальності для українських корупціонерів.

Мазут на папері розбавили водою на 68 мільйонів

Отож у 2007 році уродженець Запоріжжя Володимир Богун очолив ДП «Ресурспостач». Це підприємство в структурі Держкомрезерву контролювало якість та кількість продукції і головне -визначало її ринкову вартість.

У листопаді 2007 р. Богун отримав доручення визначити ціну мазуту топкового М-100, який «Держрезерв» мав продати. Богун відправив три зразки мазуту на аналіз у ДП «УкрНДІНП «МАСМА». Інститут встановив, що масова частка води у зразках мазуту становить 8,7%, 10,4% та 13,7%. А саме частка води істотно впливає на ціну мазуту.

Однак такі показники директору ДП «Ресурспостач» чомусь не сподобались. Тому він ще раз надіслав Інституту ще шість зразків мазуту. Три з них – ті самі старі, а ще три – нові. За другої спроби ДП «Ресурспостач» отримав результати, що масова частка води у нових зразках мазуту є кардинально вищою: 26,7%, 28% та 25,9%.

Отримавши такі дивні результати одного й того самого мазуту, директор не став проводити повторних досліджень, а цілком вдовольнившись цифрами, звернувся до Київської торгово-промислової палати і експерта-оцінювача з приводу ціни для мазуту із 25,9% – 29,1% води. Експерти назвали ціну – 500 грн/т.

У січні 2008 р. директор «Ресурспостачу» підписав договір продажу 76 339 т мазуту з ТОВ «Торговий дім «Ресурси» за 38,17 млн грн.

У 2010 році судова товарознавча експертиза показала, що мазут М-100 з часткою води 8,7% – 13,7% у листопаді 2007 р. коштував 1390 грн/т. Отож ДП «Ресурспостач» продав мазут на 67,94 млн грн. дешевше від ринкової ціни.

Звісно, не кожному щастить так радикально збагатитись за рахунок держави. І справді, як виявили «Наші гроші», «Торговий дім «Ресурси» виявився невипадковою фірмою.

Засновником ТД «Ресурси» був Ігор Максименко з Бердянська Запорізької області. Це батько Олексія Максименка, на якого переписали «Баришівську екологічну компанію», якою раніше володіла дружина екс-начальника ДП «Ресурспостач» Світлана Богун. Сьогодні ТД «Ресурси» належить Людмилі Олійник, на яку оформлено нерухомість у Києві на вул. Терещенківська,17, власницею якої раніше була Світлана Богун.

Прокачування шин через «прокладки» за 26 мільйонів

У 2008 році Державне агентство резерву уклало дві угоди на постачання шин для вантажних автомобілів: з ТОВ «Баришівська екологічна компанія» – на 40,10 млн грн., з ТОВ «Національно-інвестиційна група «Ресурси» – за 28,42 млн грн.

Слідчі з’ясували, що Богун особисто з’їздив у службове відрядження на ВАТ «Белшина» (Білорусь), де домовився про придбання шин у виробника. Однак білоруси продали шини не напряму Держрезерву, а такому собі ТОВ «Ресурс-Інвест». Ціна від виробника склала 24,28 млн грн. Далі ці шини перекочували «Баришівській екологічній компанії», яка вже і прикотила їх на тендер Держрезерву за 40,10 млн грн.

За аналогічною схемою пройшла оборудка і з інвестгрупою «Ресурси». Тендерна ціна склала 28,42 млн грн., тоді як у білорусів шини брали за 17,70 млн грн.

Тобто лише на цих двох угодах Держрезерв мав переплатити «прокладкам» 26 мільйонів. І переплачував не аби кому.

Фірма «Ресурс-Інвест», що завозила шини від виробника, належала чоловіку племінниці Богуна. Однак на початку 2000-х її директором був сам директор ДП «Ресурспостач» – Володимир Богун.

«Баришівську екологічну компанію», яка напряму отримувала державні кошти, заснували дружина Богуна, а також Ганна Сіньковська, дружина замголови Держкомрезерву Миколи Сінковського. Третім співзасновником був якийсь Борис Новохацький. На момент укладання договору з Держкомрезевром «Баришівська екологічна компанія» була переоформлена на Олексія Максименка із Запорізької області.

ТОВ «Національно-інвестиційна група «Ресурси» у 2006 р. заснували жителі рідного Богуну Запоріжжя Павло Кустов і Зінаїда Кольга, що є партнеркою Світлани Богун по ТОВ «Промислово-Інвестиційна група «Арсенал». У 2009 році фірму «Ресурси» очолював Олег Зуєв, який був прописаний в Києві в квартирі Богунів. З кінця 2009 р. інвестгрупа «Ресурси» оформлена на Людмилу Паніну, яка також прописана в квартирі Богунів.

Як Богуна і Сіньковського випустили на свободу

Кар’єра Богуна перервалась разом зі зміною влади в країні. Тоді угрупування Януковича намагалось довести широким верствам населення, що боротиметься з корупцією, було порушено багато справ, у тому числі і за розкрадання у структурі Держрезерву.

Не оминула чаша печалі і Богуна, проти якого у 2010 році слідчі МВС відкрили справу за зловживання службовим становищем ч.2 ст. 364 ККУ.

Слідство ретельно підійшло до справи, і через три роки вивчення паперів і різних експертиз у Шевченківському райсуді розглядали справу щодо обвинувачення Богуна вже за шістьма статтями Кримінального кодексу:

— вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч.2ст.28)
фіктивне підприємництво, вчинене повторно або таке, що заподіяло великої матеріальної шкоди державі (ч.2 ст.205)

— привласнення, розтрата або заволодіння майном через зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах або організованою групою (ч.5 ст.191) – карається позбавленням волі на 7-12 років, конфіскацією майна

— незаконні дії з документами доступу до банківських рахунків, вчинене повторно чи за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.200)

— відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом організованою групою або в особливо великому розмірі (ч.3 ст.209) – позбавлення волі 8-15 років, конфіскація майна

— зловживання службовим становищем (ч.2 ст. 364) – позбавлення волі 3-6 років

Однак справа проти мільйонера розвалилась просто в руках прокурора Панова В.Є і судді Бугіль В.В. Перший так представив справу, що другий без зайвих прелюдій вирішив – слідство проведено поверхово і неповно, не доведено суму завданої державі шкоди, не названо спільників Богуна, не доведено існування організованої групи, не визначено організатора, натомість є посилання на «невстановлених слідством службових осіб Держкомрезерву».

Оскільки тут йшлося про «організовану групу», мусимо кілька слів додати і про керівника Богуна – Миколу Сіньковскього чиї сліди в цій історії фіксуються повсякчас.

Отож. Тодішній замголови Держкомрезерву Микола Сіньковський, як і Богуни, є вихідцем із Запоріжжя. У 2011 р. його засудили до 10 років тюрми із конфіскацією всього особистого майна за продаж за заниженими цінами підконтрольним йому структурам цінностей мобілізаційного резерву. Від цього контракту держава недоотримала 1,22 млн грн.

Втім, у 2012 році строк Сіньковському зменшили до 7 років, а у 2013 р. його взагалі звільнили від відбування покарання. Начальник Бориспільської виправної колонії №119 звернувся до суду щодо звільнення Сіньковського, оскільки той тяжко захворів.

Прокурор пробував протестувати і стверджував, що в СІЗО Сіньковський за медичною допомогою не звертався і в колонії теж не лікувався. Однак апеляція була марною, і Сіньковського відпустили.

сіньковськийТепер Сіньковський на свободі і вже активно цікавиться держзакупівлями, розшарюючи у соцмережах новини сайту «Держзакупівлі. Онлайн». Місце його робити поки невідоме.

В історії з Сіньковским цікаво те, що слідство офіційно не пригадувало йому шинну оборудку, у якій фігурувала «Баришівська екологічна компанія» – рідна фірма його дружини та дружини Богуна. Так само слідчі не згадували у справі Богуна про Сіньковського. Така недопитливість зрештою і дозволила уникнути кваліфікації організованого злочинного угрупування. А це дозволило Шевченківському райсуду у 2013 році відправити справу на додаткове розслідування, а Богуна відпустити на підписку про невиїзд.

Після цього звинувачення почали танути разом з пом’якшенням сердець раніше суворих слідчих.

Злочини Богуна почали кваліфікували як службову недбалість за ч.2 ст.367 ККУ і фіктивне підприємництво за ч.1 ст.205. І хоч службова недбалість теж карається в’язницею від 2 до 5 років, однак саме ця стаття і врятувала Богуна від тюрми.

Диявол у строках давності, грошах і коштовностях

Оборудки Богуна припали на 2007-2008 рр., слідство почалось у 2010 році.

Якби Богуна судили за зловживання службовим становищем чи іншими статтями з першого списку звинувачень, то термін давності з моменту вчинення злочину становив би 10 років. А от за службову недбалість строк давності удвічі менший – 5 років.

Фахові міліціонери та прокурори зуміли розтягнути справу, передавши її до Шевченківського райсуду лише наприкінці 2015 року, тобто після закінчення строку давності. І суду цього разу вже нічого не лишалось, як відпустити Богуна навіть без умовного терміну. А саме закрити справу через термін давності.

Крім того, держава як потерпіла сторона не заявила цивільний позов про відшкодування збитків, а ч.2 ст.367, по якій судять Володимира Богуна, не передбачає спеціальної конфіскації. Тобто йому залишились все, що він мав до арешту.

І тут є досить пікантний момент.

Перед закриттям справи, у 2015 році слідчий МВС Кириченко Д.О. зняв арешт із грошей і коштовностей, вилучених в будинку Богуна ще у 2010 році. Мова йшла про $460 тис і 157 тис грн., а також ювелірні прикраси у кількості півсотні найменувань (сережки, персні, підвіски, тощо), які за раптово отриманими слідством даними виявились особистим майном дружини Богуна.

Походження грошей жінка пояснила тим, що ще у 2007 році продала нежиле приміщення і кілька квартир по вул. Терещенківська, 17 (ця нерухомість фігурувала на початку статті як ланка у зв’язках по мазутній афері).

Дата продажу була суттєвою, бо формально це був рік, коли Богун ще не встиг довести до кінця свої афери у Держрезерві. Цього слідчому виявилось достатньо, аби через майже п’ять років слідства віддати гроші Світлані Богун, не особливо акцентуючи увагу на тому, що вона продала нерухомістьфірмі, співвласницею якої є вона сама – ТОВ «Промислово-Інвестиційна група «Арсенал». Також він не дуже переймався тим, що зрештою ця нерухомість потрапила у власність іншої запоріжанки Людмили Олійник, на яку тепер записано «Торговий дім «Ресурси», що викупив по дешевці мазут у «Ресурспостачу». Напевно, блиск золота все-таки засліплює очі.

На цьому історія закінчується. Час переходити до «Пам’ятки».

Пропонуємо занотувати кілька правил виживання у корупційному середовищі:

— Не здавайте подільників

— Домагайтесь якнайлегшої статті
— Будьте щедрим.

Третій пункт – найважливіший.

Автор материала: Ірина Салій