Якщо після «Помаранчевої» революції до партійних списків потрапили публічні люди, як то Святослав Вакарчук чи Руслана, то парламент восьмого скликання та різноманітні міністерства стали місцями роботи для ряду революціонерів Евромайдану. Дехто з них отримав запрошення у списки політичних сил, дехто – напросився туди сам, частина пішла на вибори мажоритарниками. Серед них опинився і сотник Майдану Володимир Парасюк.

Нардеп розповідає, що до партійних списків його запрошували всі сили парламенту, крім «Опозиційного блоку», однак він відмовився, а ставши нардепом, так і не вступив до жодної фракції чи міжфракційного об’єднання. Незважаючи на це, значна кількість політичних аналітиків стверджує, що Парасюку не вдалося залишитися незалежним від фінансово-промислових груп політиком. «Я схильна вважати, що такі депутати (як Володимир Парасюк, – ред.) є проплаченими, тому що це політичний блазень», – розповідали політичні аналітики.

Парасюка такі обвинувачення не дивують та, здається, навіть не зачіпають. За час розмови він декілька разів говорить, що значна кількість аналітиків та журналістів хочуть показати його саме таким – недолугим клоуном, котрий продався. Народний обранець навіть згадує випадок, коли покійний Скрябін повірив, що Парасюк приєднався до «Блоку Петра Порошенка», та запевняє – будь Кузьма живий, вони би разом створювали якийсь рух. Про це, протистояння нових та старих сил у парламенті, власне бачення політичної партії та ставлення до варяг із Грузії Володимир Парасюк розказав у інтерв’ю.

Згадуючи трагічні події на Майдані, Ви зазначаєте: «Ми переможемо, тому що з нами Бог і Україна». Навряд чи мова йде лише про агресію Російської Федерації. Кого ще українцям необхідно перемогти?

Перемога на сході України залежить не від сили ворога і його намірів, а від сили українських керівників, їхнього розуму і бажання перемогти. Першочергово я говорю про президента України Порошенка, оскільки він як головнокомандувач мав би усвідомлювати, що вся відповідальність лежить на ньому. Також маємо перемогти всередині країни. Як казав Симон Петлюра: «Нам не страшні московські воші, нам страшні українські гниди». Зараз при владі, на жаль, знаходиться багато людей, які декларували зміни в державі, впровадження реформ, але своїми діями роблять протилежні речі.

Зміни, на Вашу думку, мають піти знизу догори чи навпаки?

Вони мають іти по всіх напрямках. Я шукав для себе дорожню карту, куди ми рухаємось, де є перемога української нації. Усе залежить від свідомості наших людей. Як не крути, а владу обирають люди.

У нас до влади йдуть не заради того, щоб працювати для країни, покращити рівень життя людей, не для того, щоби дати людям вудочки і показати, як ловити рибу. Вони йдуть, аби хапнути більшу рибку, але риба колись закінчиться.

Політика в Україні – це один з найприбутковіших видів бізнесу. Давайте будемо чесні, це – інвестиція грошей, яку нечесні політики відіб’ють у два-три рази (більше, – ред.), ніж витратили на виборах. Так не повинно бути.

Тоді навіщо це Вам?

Хочу змінити свою країну, хочу побачити, що українці нарешті почали жити, а не виживати. Що вони не питатимуть «що далі?», бо будуть впевнені у завтрашньому дні. Мені як християнину, людині боляче дивитись на несправедливість, яка панує в нашому суспільстві, коли маленький відсоток людей, наближених до влади, купається в розкоші, а решта країни живе за межею бідності.

Ви думаєте, люди самі винні в тому, як вони живуть?

Непросте питання. Кожна людина рухається в межах своєї освіченості, відваги тощо. Якщо я хотів сподобатись одній дівчині, котрій подобались хлопці з власними автомобілями, то у свої двадцять років заробив на автомобіль. Потім купив ще дорожчий автомобіль, потім ще дорожчий. Зараз їжджу на Skoda Superb. Знаєте, було би дивно, якби чоловік у двадцять вісім років не мав автомобіля.

Я ж став депутатом лише рік-півтора тому, а до того часу працював у інших сферах. У мене був свій маленький бізнес, де я непогано заробляв, потім сталась економічна криза. Не побоявся і пішов працювати водієм. Головне – бажання і ніколи не зупинятись. Потім працював в будівельній фірмі і врешті вирішив зайнятись далеким для себе бізнесом – відеозйомкою. Ми з хлопцями заснували студію.

Треба не боятися йти вперед, але також важлива роль держави. У нас багато людей працює і хоче розвиватись, однак держава не лише не допомагає, а й створює всі можливі перешкоди для розвитку.

Тим не менш, наприклад, вибори президента Петро Порошенко виграв у першому турі з показником понад 50%. Вірогідно, люди або не бачать альтернативи «старим» політикам, або її не шукають.

Не в альтернативі справа. Я вже пояснював, що є шахова дошка, котра стоїть на столі. Ми на цій шаховій дошці міняємо окремі фігури, а треба поміняти всі фігури і починати грати за правилами.

Нещодавно парламент намагався відправити у відставку уряд Арсенія Яценюка. Після голосування за відставку уряду депутати почали говорити про змову олігархів. Як розцінюєте останні події в парламенті?

Думаю, що це конфронтація старої системи з новим баченням розвитку країни. У перший день після Майдану журналісти запитали мене: «Що буде відбуватись через рік-два?». Я сказав: «Буде дуже серйозна конфронтація».

У Верховній Раді йде боротьба. Нове бачення бореться зі старою системою. Це протистояння досить серйозне. Чи відбувається змова олігархів? Так, це змова олігархів, бо їм вигідно мати своїх людей і вплив на Верховну Раду, Кабінет міністрів, економіку країни.

Хто втілює нові сили, котрі протистоять представникам старої системи? Наскільки вони потужні?

Назву декілька прізвищ, їх більше, просто всіх не пригадаю. Хоч ми з Лещенком (Сергій Лещенко, народний депутат від «Блоку Петра Порошенко», – ред.) десь, можливо, розходимося в думках, дорогах і по-різному трактуємо ті чи інші речі, вважаю, що в нього точно є бажання змінити Україну. Ідеологічно ми в чомусь відрізняємося, але стосовно загального бачення країни як успішної держави, ми сходимося.

У «Самопомочі» – Єгор Соболєв, у якого, напевно, як і у всіх, є свої мінуси, але ця людина йде до влади заради втілення хороших та потрібних ідей. Олена Сотник (народний депутат України від «Самопомочі», – ред.) – це хороший технократ-юрист, котра пише правильні закони. Сергій Євтушок з «Батьківщини», той самий Крулько (Іван Крулько, народний депутат від «Батьківщини», – ред.), Шкрум (Альона Шкрум, народний депутат від «Батьківщини», – ред.), Дерев’янко (Юрій Дерев’янко, народний депутат України, позафракційний, – ред.), Ігор Гузь (народний депутат від «Народного фронту», – ред.), Заліщук (Світлана Заліщук, народний депутат від «Блоку Петра Порошенко», – ред.), Червакова (Ольга Червакова, народний депутат від «Блоку Петра Порошенко», – ред.). Можна перелічити багатьох людей, які прийшли до влади не задля власних амбіцій. У всіх є мінуси, в мене вони також є. Але нас всіх об’єднує спільна мета – зробити Україну успішною, багатою та процвітаючою.

У питаннях реформ українцям постійно ставлять у приклад Грузію. Проте Грузія за часів реформування була президентською республікою, у Саакашвілі була чітка вертикаль влади. Україна – парламентська республіка. Якою, на Вашу думку, має бути форма державного устрою України для успішного проведення реформ?

Вважаю, що не настільки суттєвою є форма державного устрою, найважливіше, щоб вона ґрунтувалась на жорстких законах і правилах, принципах взаємоконтролю.

Наведу Вам маленький приклад. У Львівській області одним з начальників районного відділу поліції стала людина не з системи. Ви не повірите, він робить феноменальні речі, ламає систему не тільки в своєму маленькому районі, ламає систему в цілій області. Знаєте чому? Він не мовчить. Він виходить і каже: «Ви – корупціонери», «Ви повинні виділити на райвідділ бензин, канцтовари тощо». А вони говорять: «Ми не дамо, йди заробляй». Він відповідає: «Чого я маю іти заробляти, якщо це дала держава, а ви це хочете вкрасти?».

Наскільки ефективно працює така модель, коли мова йде про тяжкі злочини?

Це працює. Запрошую Вас у Львівську область, покажу райвідділ, де нема хабарів, де до людей ставляться з повагою, де розкривають злочини. Наведу конкретний приклад. Мажор збив людину насмерть, начальник поліції виїхав, все задокументували. Цей мажор не зміг домовитись в районі, бо ніхто хабарів не бере. В області за п’ятнадцять тисяч доларів справу «замазали».

Тобто людське життя коштує п’ятнадцять тисяч доларів?

Їм дали, вони все влаштували так, що у велосипеді загиблого, котрий переїжджав дорогу, були несправні гальма. Такий висновок дала експертиза, але начальник поліції не зупинився, поїхав до Києва. Він не мовчав, хоча міг збагатитись на певну суму грошей, але стояв на принципі справедливості і закону. Це ті ін’єкції, котрі потрібні країні, щоб люди самі одне одного контролювали.

Будьмо відверті, реально з системою готові боротися одиниці. Де набрати цих нових людей, котрі стануть ін’єкціями від хабарів у різноманітних відомствах?

Вони є, просто ми їх не шукаємо. Небесна Сотня – це люди, котрі, я вважаю, свідомо йшли вперед, вони розуміли, що там на них чекає невідомість, яка може обернутися смертю або пораненням. Ніхто не знав як буде. Таких людей багато, але цим людям треба дати можливість, шанс реалізувати себе.

Наприклад, нова патрульна поліція. Це – чудова структура, я буду стояти на її захисті. Фатальною помилкою зі сторони держави зараз було засудити патрульного. Це притупить весь процес розвитку патрульної поліції. Іншого разу, коли за кермом буде якийсь обкурений дурень, який зіб’є людину, забере життя, поліцейський сто п’ятдесят разів буде думати, чи вистрелити. Він зрозуміє, що за це саджають в тюрму, і не буде цього робити. Навіть якщо буде питання витягнути пістолет, щоби врятувати чиєсь життя, він буде думати далі. А патрульна поліція повинна діяти по факту, блискавично приймаючи рішення.

Якби ця людина, котра рухалась на «BMW», збила когось насмерть і втекла, поліцію загнобили б, що вона не реагувала, що вони мали би його затримати. Якщо ми стали на шлях боротьби за правильність, за дотримання закону, давайте допомагати людям, які хочуть це робити.

Експерти зазначають, що реформи поліції в Україні не відбулося, оскільки патрульна поліція – це найнижчий щабель системи охорони громадського порядку. Для повноцінної реформи в Україні необхідно ще створити кримінальну поліцію та спеціальне бюро розслідувань.

У нас воно буде називатись ДБР – Державне бюро розслідувань. 80% всіх злочинів в Україні є злочинами найнижчого рівня. Людям в цій країні потрібен захист на найнижчому рівні, тобто все починаємо з нижчого. Я вийшов на вулицю, я маю себе почувати захищено або усвідомлювати, якщо мені хтось щось зробить, то мене приїдуть і захистять. Це перший крок, основа основ безпеки держави – порядок всередині суспільства.

Серед пожежників, наприклад, також є слідчі, котрі потім ходять і думають, звідки загорілось, а є пожежники, котрі приходять безпосередньо на місце пожежі, горить будинок з людиною – він рятує людину і гасить пожежу. Патрульна поліція – це як пожежники. Можна по-різному ставитися, але це є основою основ внутрішньої безпеки України.

Те, що зараз в поліції проводять переатестацію, дуже добре, адже дає змогу зробити інвентаризацію кадрів і побачити реальний стан справ у правоохоронних органах. Шкода, що реформа правоохоронних органів – поки єдина видима реформа в Україні.

То Ви ж в парламенті практично щотижня сидите і приймаєте закони.

Ви маєте більше висвітлювати питання правдивості законопроектів. Наприклад, приходить Юрій Луценко і каже: «Ми розробляємо новий реформаторський закон про прокуратуру». Чого ти обманюєш? Я в себе на «Запорожці» можу написати «Lexus» і сказати: «У мене «Lexus». Але ж усі скажуть: «Та ну, в тебе «Запорожець». «Та хто вам сказав? Це «Lexus». Я вважаю, що це «Lexus». Так само і в нас.

Національна поліція, як не крути, запустила певні механізми, котрі ми відчули і в законодавстві, і в побутовому житті. Ми би побачили реальні зміни в прокуратурі, якби звичайні юристи стали прокурорами, але в нас згідно «реформаторського» закону прокурорами можуть стати тільки прокурори.

Суди. Що означає переатестація? «Ну добре, переатестуємо ми судів, може, трохи відсіємо». Але це фарс! Подивіться закон, хто буде переатестовувати суддів? Ті самі судді. Якби ми поставили навіть простий запобіжник, що переатестацію суддів проводить, наприклад, комісія, складена з викладачів університетів, докторів наук, громадськості, тоді переатестація була би справді ефективною.

Систему не можуть поміняти люди із системи! Тому ми сидимо, боремося, я сварюся, бо мені неприємно дивитись, що вони дурять людей. Вийдіть і скажіть: «Ми нічого в цій країні не змінюємо, ми просто робимо косметичний ремонт. У старому будинку, який валиться, ми робимо косметичний ремонт. Більше ми нічого не робимо». А вони виходять: «От Майдан стояв, хлопці стоять. Слава Україні! Героям слава!».

Назвіть, будь ласка, п’ять сфер, котрі необхідно реформувати в першу чергу?

Правоохоронну та судову системи України, все решта – це вже похідні. Поліція, СБУ, прокуратура, суди і юстиція. Люди, аби щось міняти, повинні почувати себе впевнено, вони повинні знайти органи, які їх захистять і будуть відстоювати їхні права. Тоді буде легше боротися з корупцією, економічними злочинами. В Україні все замішано у таких заплутаний клубок, що Ви собі просто не уявляєте.

Значну роль у реформуванні України відіграє грузинський десант, котрого з кожним днем стає дедалі більше. Проте деякі нардепи жаліються, наприклад, на те, що міністри-варяги не мають профільної освіти. Як ставитесь до грузинського десанту та чи вважаєте їх реальними реформаторами?

Я говорив із багатьма грузинами, котрі працюють в правоохоронних органах, наприклад, з начальником управління внутрішньої безпеки, керівником Національної поліції Хатією Деканоїдзе. Це дуже дієві люди, які не бояться радикальних рішень. Вони говорять: «Ми готові всіх старих ментів вигнати, їх досвід не вписується в нашу модель нової поліції, вони вписувались в модель міліції, нам вони непотрібні». Вони готові міняти їх на молодих людей без освіти, без досвіду, але з бажанням працювати чесно. Це мені подобається.

Основною ціллю керівної посади не є фаховість в тій чи іншій сфері, а здатність правильно організувати роботу. Вважаю, що міністром будь-якого відомства може бути людина без профільної освіти, однак з хорошими управлінськими якостями. У керівника має бути бажання, розуміння і бачення побудови тих чи інших процесів.

Стосовно інших грузин. До Квіташвілі є дуже багато запитань, до Сакварелідзе є питання, чому він пішов з Генеральної прокуратури. Не знаю, його вигнали чи ні, але це неправильне рішення. Я теж сто разів думав кидати Верховну Раду, але розумію, що це безвідповідально. Став на цей шлях – борись і йди до кінця.

Чесно? Я до них (грузинів-варяг, – ред.) ставлюся з позитивом. Тільки, щоб вони хотіли добра для моєї країни, а тепер і для їхньої країни, бо вони ж тепер громадяни України.

Проте нині складається враження, що частина з них створює в Україні власний політичний проект. Я впевнена, що різні партії та люди пропонували Вам різноманітні посади…

Так, пропонували.

Хто запрошував Вас до своїх партій?

Коли я служив у батальйоні «Дніпро-1», першим, хто дав пропозицію, був Ляшко. Чесно кажучи, щодо мене він завжди дотримується слова. Він був першим, хто запропонував мені йти від «Радикальної партії». Я сказав: «Олеже Валерійовичу, я ще взагалі не готовий іти в політику. Вона мені зараз нецікава. Я воюю, я весь тут».

Зустрічався з Андрієм Івановичем Садовим, теж обговорювали ці питання. Приходили люди і від «Батьківщини», і від Порошенка, і від «Народного фронту» Юра Береза пропонував йти.

Ви перерахували всі партії цього скликання парламенту, звісно, крім «Опозиційного блоку».

Пропонували всі, але, повторюсь, це було в різні часи й за різних обставин. Зараз я не входжу до жодної фракції, але пропозиції, звісно, були. І були такі солодкі й настільки заманливі пропозиції, що Ви собі не уявляєте.

Про які суми йдеться мова?

По-різному було. Я не буду називати, бо зараз почнуть це виривати з контексту.

Я не буду нічого виривати з контексту, тому можете сказати.

Не Ви. У нас тут зараз стільки розвелося псевдополітологів і псевдожурналістів. Пропонували, було по-різному. Одні пропонували кошти, другі – утримання, треті – ще щось. Я від цього відмовився.

До речі, був випадок, що Юрій Луценко вийшов і сказав, що я вхожу до фракції «Блоку Петра Порошенка». Я йому підійшов, сказав: «Юра, що ти там несеш? Я до вас не збираюся». «Мені там сказали». Я запитав: «А я вам сказав?».

Цю інформацію десь побачив покійний Кузьма Скрябін, ми з ним дружили. Мене дуже сильно зачепило, коли в якомусь інтерв’ю він сказав: «Я йому вірив, а він пішов до Порошенка». А я ж не пішов.

Ми з ним потім зустрілися на радіо в Києві. Кузьма Скрябін вибачився в прямому ефірі, підійшов і сказав мені: «Давай будемо міняти країну. Я ще тут трохи концертів дограю й почнемо серйозну діяльність». Якби він був живий, я переконаний, що зараз ми були би разом. Ми з ним переписувались. Його смерть була для мене дуже сильним ударом. Ми не були знайомі довго, а зустрілися ситуативно і зрозуміли, що знаходимося на одному шляху.

Ви написали власне бачення політичної партії. Розкажіть детальніше.

Політична партія в Україні повинна існувати для того, аби першочергово виховувати кадри, які би у майбутньому управляли цією країною. Якщо говорити про механізми цієї партії, я вважаю, що в партії повинен бути інститут політичного розвитку. Через цей інститут мають пройти всі члени партії. У партії повинна бути ідеологія, цінності, принципи, на яких базуватиметься вся робота. Це допоможе сторити дієву та розгалужену структуру. Водночас в партї має бути серйозна служба безпеки.

Партія має бути компанією, у якій успішні люди йдуть нагору, оскільки у наших партіях вперед йдуть знайомі. Необхідно, аби людина, яка пройшла партійний інститут, розуміла, що вона йде не заробляти гроші, а реалізовувати країну, одночасно втілюючи якісь свої політичні плани та амбіції. Це не є погано.

Ця людина має розуміти, що стоїть на одній площині зі всіма, а районний депутат політичної партії через рік чи п’ять може стати депутатом Верховної Ради, тому що його праця принесла серйозні плоди. Це як крута компанія, у якій є кар’єрний ріст.

Я бачу, як люди ставляться до тих чи інших процесів, як вони відповідають, що їм потрібно. Модель, яка діє в країні зараз, не працює. Партія має бути технократичним явищем, набутим певною групою людей, а не засновуватися однією людиною. Лідер в партії повинен бути, але цей лідер не має права монополізувати владу тобто він завжди може відійти, а на його місце прийти інший. Це правильно.

Як щодо фінансування?

Це складне питання.

Джерелом фінансування мають виступати люди чи державний бюджет?

Бюджет – це утопія, повірте мені. Вважаю, мають бути чіткі договори між тими, хто дає гроші, і тими, хто їх бере. Цей договір має бути прозорим, щоб суспільство бачило, хто дає кошти. Немає нічого поганого у тому, що бізнес готовий фінансувати партію.

Який бізнес?

Різний.

Середній?

Будь-який. Я ще раз кажу: має бути чіткий договір. Якщо ти укладаєш договір з Льовочкіним, то приходиш і кажеш: «Я уклав контракт з бізнесменом, який наливається Льовочкін. Він фінансує нашу партію. Чесний він бізнесмен чи ні, вам розбиратися, але він мені дає кошти». От так було би правильно.

Знаєте, чому ніхто не хоче зі мною зв’язуватися? Тому що я сказав: «Якщо мова йтиме про фінансування мого політичного проекту, то все буде відкрито». Я прийду і скажу, хто дає кошти. Я не хочу бавитись в сірих кардиналів, в якісь таємні ігри. Якщо ми говоримо про це, то ми говоримо, але я точно не маю бажання зв’язуватися з людьми, які усе життя фінансували когось в Україні.

Я не вірю, що з Вами ніхто не хоче зв’язуватися в аспекті фінансування.

Знайдіть, хто зв’яжеться.

Наприклад, під час передвиборчої кампанії люди також давали Вам кошти. В Україні є чесний бізнес.

Є чесний. Знайдіть цей бізнес. Партія – це недешева річ, це те саме, що утримувати середньостатистичний футбольний клуб в Україні. Є партії типу «Динамо» (Київ), а є партії типу «Карпати» (Львів). Якщо говорити про парламентську партію, то це на рівні п’яти мільйонів доларів на рік, плюс більше фінансування у період виборчої кампанії.

Але я ще раз кажу: тільки відкрито, тільки чесно, виходимо на прес-конференцію: «Оця людина дає кошти на наш проект. Він декларує такі речі». До бізнесмена: «Чому Ви даєте гроші?». «Я хочу змінювати країну». «А чесно?». «Я хочу, щоб лобіювали мій бізнес». Має бути чесно, а люди нехай вирішують. Готовий грати за такими правилами, а не за тими, що ходять: «Давайте поговоримо», «Давайте ми Вам там підкинемо». Та йдіть підкидайте комусь іншому. Для чого воно мені?

Два роком тому в інтерв’ю тоді ще сотник Парасюк був впевнений, що на Майдані українцям вдалося зламати режим, але перед країною стоїть новий виклик, аби з часом не довелось ламати ще один. Сьогодні, на Вашу думку, в Україні ще діє попередній політичний режим чи уже новий?

Він мутував. Порошенко – це олігарх. Я колись казав одним людям: «Зробіть мене генеральним прокурором, і я вам за два тижні пересаджаю всіх корупціонерів, а за місяць розслідую всі злочини на Майдані».

Що Вам сказали у відповідь?

«У тебе немає досвіду».

Порошенко – той самий олігарх з тієї ж системи координат. Чим Порошенко складніший? Його риторика проукраїнська, він розумніший. Він прорахованіший, він стійкіший.

У Порошенка непогана команда.

У Порошенка не настільки сильна команда. В Януковича була сильніша. У чому політичний режим мутував? Порошенко хоче ввести вірних рабів Януковича під свій вплив. Ось, де відбулася мутація.

Він прорахувався лише в одному – система не змінилась, проте люди змінилися, країна не та. Що таке країна? Це – люди. А олігархи і старі політики живуть за тими ж старими мірками, але ніяк не зрозуміють, що ті старі мірки ніхто вже не сприймає.

Наприклад, коли Юлія Водолимирівна вийшла на Майдан і виступила. Вона почала говорити риторикою 2004 року. Усі одразу: «Щось не те». Ця риторика була вже неактуальною. Я зрозумів, що суспільство змінилося.

Автор интервью: Софико Векуа