Позафракційний народний депутат Володимир Парасюк розповів про свої вимоги до професіоналів та власну кваліфікацію, досягнення та жертви у ВР.

Давайте, по-перше, привітаюся з вами, потисну вам руку і подивіться в мої очі, повірте — вони не брешуть.

Я вам вірю. А мені немає куди ховатись, тому що, я ж кажу, що основне, що в нас є – це совість. В мене вона чиста. Плітки це, ще раз вам кажу, «одна баба говорила, як не вмре, то буде жива», знаєте, як кажуть в народі.

Перш за все, хочу сказати, що ми тут пишемо в цьому приміщенні випадково сьогодні. Ми взагалі мали писати абсолютно в іншій атмосфері, в іншому приміщенні, але ті люди, з якими ми вели перемовини, зазвичай питали: кого ви сьогодні пишете? Я кажу: ми пишемо Парасюка. Даруйте, але ми мусимо вам відмовити. Це було три місця. Три бари, дуже відомі у столиці, які мають гарну репутацію, і всі вони відмовили через Парасюка. Як ви думаєте, чому так?

Або ти ідеш міняєш країну і кладеш всю свою репутацію, все своє надбання перед входом у Верховну Раду і залазиш у цей весь бруд, у цю всю нечисть, але маєш шанс змінити, або ти просто лишаєшся за дверима там хорошою людиною, але нічого не міняєш.

Ви з яких? З перших чи з других?

Ну, я думаю, ви помітили, куди я пішов. Я дуже добре розумів, що все, що було до того, всі якісь надбання особисті, і до Майдану, і під час Майдану – всі залишив перед входом у Верховну Раду. Це вже нікого не цікавить – сотник ти, не сотник, командир роти в батальйоні добровольчому, не командир, був ти в полоні, не був – нікого не цікавить. Ти перейшов поріг – від цього дня в тебе зовсім інша історія, ти пишеш зовсім іншу сторінку в книжці.

Що ви написали за цей період і чим ви, як народний депутат, який є фактично, з огляду на те, що ви є безпартійний, один у полі воїн, зміг зробити за цей короткий – але й не дуже – період?

Я є людина, яка має писати закони. Я не юрист, я ніколи не мав досвіду роботи в цій сфері, але мені якось так дав Бог можливість завжди вміти організувати роботу.

Зрозуміло.

Я її організував, і стосовно там законотворчої діяльності, ми показали, я і моя команда, ми показали досить хороший результат. Це нікому не цікаво.

Хочу згадати одну вашу цитату, це було інтерв’ю виданню «Дзеркало тижня», в лютому ви давали це інтерв’ю: «Вибачте, я скажу просто, – стверджує Парасюк, – не повинно бути: так, ти – класний пацан, ти був на Майдані, на тобі – іди керуй. Потрібні професіонали». Власне, до вас запитання. Ви не маєте вищої освіти?

Не маю.

Не маєте? У вас середня освіта?

Ні, ну я її закінчую от, ще трохи.

Ще трохи? І ким ви будете?

Економістом.

Економістом?

Так.

О’кей, на даний момент ви не маєте вищої освіти, у вас, у вашому такому послужному списку зайнятостей що було? Була робота водієм, знаю точно, бо я була в Новояворівську, ви працювали водієм.

У центрі зайнятості.

Ви були водієм голови центру зайнятості?

Так.

Ще що в послужному списку у вас є? Ви мали якийсь бізнес, пов’язаний із відеозйомками? Маленький.

Так, він існував.

Що ще?

Працював у будівельній фірмі. Фірма називається «Еталон», і зараз один колишній директор – бо вони там розпалися, наскільки я знаю, в них конфлікти були – зараз є моїм помічником і другом. Працював, там до речі, найбільший стартовий досвід, який я отримав, дав стартовий капітал, який дозволив мені стати фінансово незалежним від батьків, наприклад, і став собі дозволяти саме там…

Ми про це пізніше поговоримо. До чого я власне веду: ви людина, яка часто когось б’є, б’є публічно. Зараз на даний момент я можу нарахувати 9 людей, яких ви лупцювали.

Дев’ять? Ух…

Так, їх чимало. Я, чесно кажучи, теж сьогодні без шолома, і жінок ви не б’єте, і всі мої питання не будуть мати такої реакції. Як ви можете пояснити такий образ депутата Парасюка у Раді?

Дивіться, я всюди казав: ви собі країну там придумали, в якій ви хочете жити. От яку ви країну придумали? Напевно скажете, щоб було там все добре, була спрощена система оподаткування, щоб там були помірні тарифи. Я мрію про ту країну, де люди не будуть ходити у вічній депресії. Мені некомфортно поїхати відпочивати кудись, де люди нічого не роблять, тільки говорять про одне, про те як їм погано. Бо їм реально погано. От я хочу жити в цій країні. Вашій країні, яку ви собі побудували у мріях, моїй країні, яку я собі побудував, я сто раз казав: там такі, як Парасюк, непотрібні.

Навіщо ви тоді в Раді?

 Я завершу.

Так, безумовно.

Але ми поки що не в цій країні. Ми зараз є вимогою часу. Ми є тим переломним моментом, який от зараз відбувається в нашій державі. Ми канемо у вічність колись. Ми все одно йдемо до правильних, якихось там європейських норм. Ми до них дійдемо. Зараз – це вимога часу. Я, деякі комбати, деякі навіть активісти. Можливо ми будемо хорошими виконавцями там у якихось службах, коли отримаємо вищу освіту, будемо дуже добре працювати. Але зараз, я вважаю, що цій країні потрібно в першу чергу – бажання. Більше нічого. І любов до цієї землі. Чому ви заговорили за професіоналізм? Я вам пояснюю, наш кругозір – ваш, мій – за межі Гройсмана, Юлії Володимирівни і Порошенка та інших політичних фігур, він не виходить. Мене сьогодні питають, кого я хотів би бачити міністром, а я кажу – Івана з Чернівців, який працює на державному підприємстві, чи є викладачем чи професором. Кого я хочу бачити генеральним прокурором? Я хочу бачити там з Вінниці хорошого, перспективного юриста чи адвоката, який має досвід роботи 10 років. Цих людей я хочу бачити, політично незаангажованих. Про цих професіоналів я говорив.

Тобто політична незаангажованість для вас є синонім професіоналізму, я правильно розумію?

Ні. Я ж вам не про те кажу.

Ви висловили свою думку: «Я хочу бачити цих людей, при тому я хочу бачити професіоналів».

Професіоналізм у чому полягає? Що людина просто виконує свою роботу і вона не зважає на якісь та зовнішні чинники. Правильно?

Так, так.

Вона просто виконує свою роботу. Ні на політичні аспекти, ні на якісь погрози – вона просто виконує її, і все. От я вважаю, що цій країні потрібно чим побільше таких людей. У цьому заключається професіоналізм. У незламності. І якщо ми говоримо про загальну державну систему управління – я довго можу про це розповідати, бо я вивчаю – деякі люди потрібні. Що потрібно? Я як став народним депутатом, це, знаєте, не просто собі «хотєлка» – прийшов і став народним депутатом, я для себе повинен був написати дорожню карту, по якій я піду 10, 20, 25, 30 років, поки я живий, поки мене в землю не закопають.

Яка кінцева точка цієї дорожньої карти?

Це країна, в якій будуть люди щасливі.

Ну це загальні слова.

Ні, це не загальні. Що зараз потрібно країні? От скажіть, завтра з’явиться партія, яка не фінансується олігархами? Ні, ніколи в житті. Ви знайдете в теперішній ситуації, де тотальна бідність у країні, 20000 людей, щоб вони зробили дуже якісну і професійну і незалежну партію? Не знайдете, тому що в нас країну довели до того рівня, що іти в політику треба для того, щоб заробити трошки грошей і стати трохи багатшим. Теж людей не знайдете. Що нам потрібно зараз в країні? Правда, давайте вмремо, найкраще сказати. Ні. Цій країні потрібний політичний баланс. Це що означає? Збалансовувати всі сили між тими всіма людьми, які хочуть іти до влади і нею керувати. Тоді утворюється ось цей клуб, і між цими всіма людьми утворюється таке поняття, яке називається конкуренція. Здорова конкуренція.

Чому зараз цього балансу немає?

Тому що зараз узурпували владу дві найбільших політичних партії і вони між собою, при тому, що зараз це взагалі перетворилося на політичний шантаж: ти якщо того не зробиш, ми того не зробимо. От це відбувається. А якщо б зараз у парламенті всі політичні партії мали рівні куски пирога, вони б боролися за те, щоб перед людьми збільшувати свої потужності, вони б показували добрі речі. А не показували, як вони не шкодять, бо в даний момент кажуть – ми цього не робили, ми це не зробили. Ви покажіть, що ви зробили. І мене дуже злить, і я напевно став в один момент чомусь для журналістів нецікавим, тому що я не хочу розбиратися, чи любить Гройсман Порошенка, чи Арсеній Петрович там лисий в окулярах, чи з якої він ноги встав.

Ну нас це теж не цікавить.

Я не політолог. Я – політик. Це політологи вивчають відношення однієї партії до іншої, а політики мають пояснювати, як вони хочуть будувати країну, як воно буде. От ходить Саакашвілі і їздить по всій країні, я його підтримую, колись на Facebook написав: я хочу мати в своїй країні такого Президента. Але я не почув, як він буде боротися з корупцією. Як? На самому нижчому рівні. Звідки він почне, де зробить перший крок, де другий, третій, четвертий, п’ятий, десятий, двадцятий. Якщо ти вже створюєш партію, то поясни, куди ця партія буде йти.

Ну от давайте власне від вас пояснення. Ви входите в комітет, який займається питаннями корупції.

Я би все це ліквідував.

Ліквідував?

Ну це все недієво і воно не має ніякого…

А чому недієво? Поясніть.

Тому що воно не має ніякої юридичної сили. Це є рекомендаційний орган. Ми нікого не можемо ні затримати, ні посадити. Ми можемо зробити багато політики, багато скандалу, більше нічого.

Ну ще можна відлупцювати когось, потім це покажуть по телебаченню під час засідань.

Я ще раз кажу, якщо ви хочете подивитися мої професійні якості, ви можете зайти на сторінку Верховної Ради і їх подивитися.

Я зайшла, я подивилася.

І можете порівнювати з іншими. Про законопроекти, які ми даємо, не всі згадаю, бо просто треба освіжити пам’ять, але про деякі я можу розказати.

А що вдалося здійснити, Володимире? Що вдалося здійснити?

Ну якщо в нашій країні, наприклад, не було б Юрія Віталійовича Луценка, то в нашій країні було б нормальне Національне антикорупційне бюро. Але дякуючи такому представнику, як він, його нема.

А чому так?

Тому що він прийшов в останній момент, сказав: нам потрібно поміняти ось цю і цю статтю, і тоді наша фракція проголосує. Перед тим мав приймати голову парламент, це мало бути призначення парламенту, а переклали на Президента.

Як думаєте, який зиск від того Луценкові і БПП?

Ви знаєте відповідь на питання – вони є команда. Я не знаю, які в них цілі. Не буду виголошувати.

Ну ви ж маєте свою думку, правда?

Я вважаю, що в даний момент вони максимально стараються зберегти стару систему, яка існує в державі. Це їхня мрія. Ці от червоні доріжки, вибачте, можете запікати, сраколизство, в кожному кабінеті Порошенко висить, – ну це ганьба. Я заходжу, кажу — для чого? Яка полегша чи не полегша для людей, що там висить Президент? От що воно дає? Ви хочете вислужитись? Зробіть щось гарне для району, для села і скажіть: люди, я з команди Президента і вам зробив дуже добре. І люди напевно скажуть, він дійсно з команди Президента, він все дуже гарно робить, давайте проголосуємо за нього на наступних виборах.

Володя, давайте, не словом, а ділом. Я третій раз ставлю вам запитання – що вдалося здійснити, зробити?

Закон про антикорупційне бюро, який ми прийняли. Також ми прийняли закон, тільки Президент заветував, це стосувалося збільшення прав громадських активістів, взагалі громадян, у протистоянні корупції. Зафіксувати на телефон любу корупцію – це би вважалося доказом при тій чи іншій справі. Потім деякі питання стосовно бюджету з Оксаною Юринець, вона мене просила, щоб я в співавторстві підписався. Це є законопроект з Євтушком з «Батьківщини», який перекладає зобов’язання укладати договір між власниками паю і фермерами не у відділі реєстрації, у районі чи області, а безпосередньо в сільській раді. Тобто такі речі є. Якщо ви відкриєте, я можу кожен прокоментувати. Це не є, знаєте, ходжу по ВР і підписуюсь під кожним законопроектом. Я в них вникаю, бо я розумію і не шкодую навіть про те, що їх прийняли. Потім ті самі перевибори в Кривому Розі, так само ми підписалися.

До речі про перевибори у Кривому Розі. Ви знаєте, я вам відверто скажу, я східнячка, я звідти і знаю ідеологію людей. Якщо буде мером та людина, яка керує де-факто або де-юре підприємствами, які дають людям зарплату, а відповідно – хліб, то я за нього проголосую, навіть якщо він буде всупереч моїм ідеологічним позиціям.

Значить ви не в ту країну йдете, в яку я.

Я вам про те, що ідеологія цих людей існує. Це не моя думка.

Вибачте, я зрозумів.

Трошки інше життя і інші орієнтири. Я не засуджую людей, які думають так. Я їх частково розумію, бо я жила там. Такими є результати виборів. Вілкул знову буде мером. Як ви оцінюєте? Як переконати цих людей, що треба думати інакше?

Спілкуватися, говорити, а основне – це показувати противагу на іншій території України. Якщо ми говоримо про ідеологічних ворогів, різні вороги є. «Опозиційний блок» – це ідеологічні вороги. Якщо ми говоримо про таких ворогів, то я вважаю, що проукраїнські сили повинні показати, як вони роблять добре для того ж таки чи міста, чи села, чи області. Люди тоді зможуть співставляти одне з другим і дивитися: а от люди живуть краще, а наш казав, що ми будемо краще, а ми не живемо так, а давайте спробуємо щось змінити. Тобто це свідомість людська, за неї потрібно боротися і треба її просвітлювати. Знаєте, я не хочу собі приписати, навіть не собі, а всім нам, хто в ці процеси вник, що ми – Прометеї дуже сильні, але хтось цю місію повинен десь доносити. Ми повинні за це йти, ми не можемо зупинитися.

Ви були у Кривому Розі?

Був.

Під час першої спроби обрати мера.

Я не поїхав агітувати по одній простій причині, мені потім ситуація, яка склалася у Верховній Раді, – проголосували, я був дуже щасливий, – я думав, що сконсолідують свої сили проти Вілкула проукраїнські представники. Вони цього не зробили. І я сказав, що я всіх дуже добре знаю, я не буду когось там вирізняти, якщо ви не змогли, значить гризіть собі лікті і жалійте про те, що ви не змогли. Тому що ваші амбіції стали набагато вищі від реальних речей, які ви можете зробити. Якщо ви говорите про якісь такі правильні речі, знаєте, я собі згадую інавгурацію Петра Олексійовича. Вона відбувалася в «Арсеналі», я був в батальйоні «Дніпро-1» і я приїхав з побратимами. Ви знаєте, я тоді зустрівся з різними людьми, і я сказав собі фразу – якщо мій Президент сказав, що зараз потрібно йти захищати державу, я й піду. Я втратив, повірте, стільки друзів і побачив те, чого я ні одному ворогу не бажаю. Коли мені кажуть: тебе там «мочать» по телебаченню, а я кажу, коли пістолет ТТ до голови приставляють – оце страшно. А те, що тебе «помочать» по телебаченню, це не страшно. І я тоді сказав: я піду захищати. І пішов захищати я, мій батько і всі мої друзі. Але коли відбувається небажання в перемозі або нас зраджують – я в цьому участі брати не буду. Просто не буду. Я ще довго після трагедії в Іловайську просив, апелював, казав: будь ласка, не нагрівайте ситуацію, не розчаровуйте нас, звільніть цих, цих — добре, не карайте, просто звільніть. І коли плюють в нашу сторону, я не дозволю цього робити їм. Можливо навіть і застосовувати якісь певні радикальні методи, але за всі свої вчинки, які я зробив в країні, я повинен відповідати. І я за них зараз відповідаю.

Слухайте, щодо відповідальності. Ви зараз знову скажете, що я причепилася до цих бійок, але мені як журналісту, наприклад, сумно, що якісь пропагандистські телеканали, я більше того скажу, я один раз була у відрядженні в Берліні, коли я ввімкнула телеканал просто заради цікавості, бо я ж російське телебачення не дивлюся, Russia Today, і як вони яскраво безумовно зі своєю пропагандистською манерою демонструють, як там лупцює Парасюк Пісного, а потім бек дають, як Парасюк стояв на Майдані і виголошував ту славнозвісну справу, виникає запитання – про що думає Парасюк, коли він вкотре «мочить» когось із високопосадовців або просто депутата?

Про те, що думаю, зараз розкажу, а про те, як ми ставимося до того всього… в Європу нас не беруть не через те, що в нас Парасюк лупцює.

Безумовно, ніхто про це і не говорить.

А через те, що не відбуваються реформи, не йде боротьба з корупцією і йде в країні війна.

Але ж це частина інформаційної війни, правда, показувати подібне?

Я просто розповім ситуацію, яка в нас є. Нас не беруть в Європу через те, що діюча система управління держави дозволила Парасюку це зробити. Через це не беруть нас в Європу, розумієте?

Ви, до речі, хоч раз понесли відповідальність за оці свої дії?

А я зараз її… Слухайте, якщо всі суперпрофесіонали в цій країні за 24 роки, вже на 25-му, побудували систему, яка не може, – прямий ефір, всі побачили і я маю сотні аргументів, що це, наприклад, не я, або я цього не робив, – то вибачте мені, будь ласка, ви ж написали закони!

Слухайте, то ви провокували аби перевірити систему?

Ні. Та послухайте.

Ні, я просто питаю вас у котрий раз, в дев’ятий.

Я нікого ні в чому не провокував. Я це зробив, мені навіть якось важко говорити, тому що воно в деякий момент дуже сильно болить.

Ну це емоційні були вчинки, безумовно.

Це емоційні були вчинки, і звичайно, в мене є команда, яка мені багато каже – так не можна.

А ви?

Але в певний момент тобі важко не те, щоб стриматись, а просто воно вже настільки бере горло, що ти думаєш, як? Я годину на комітеті розказував з прізвищами, з іменами; як ця людина розкрадає, як ця людина вивозила, викрадала, де люди кажуть, що він це робив. По-перше, він не генерал, а полковник, який він генерал, він полковник СБУ, що це перший контрабандист Львівської області і всім плювати, і мало того, що він там прийшов на цей комітет, він ще й дозволяє собі піднімати питання, до яких він не має, раз — відношення, а по-друге — проти таких, як він, боровся Майдан. А він ще й бере це та використовує у своїх аргументах, і це «зашкалює».

Володя, але ж це не спосіб його зупинити, підходячи і б’ючи в спину, ну як варіант.

Я його по-перше, в спину нікуди не бив.

Ну Пісного ви в спину били, подивіться відео ще раз.

Добре, я дивився, в спину, не в спину, куди там.

Ну він не бачив, що ви ззаду підходите.

Ви хочете з цього зробити підлий вчинок?

Ні, я вас питаю. Я вірю, що людина з вашими принципами не може це.

Знаєте, якби він вийшов на ринг і ми потиснули руки і розходилися в різні кути, і я йому дав в спину, це питання зовсім інше. Коли це все відбувалося спонтанно, як я йому можу казати, що я готувався йому у спину вдарити? Не знаю. Я ще раз кажу, це людям нецікаво. Я вам що хочу доказати: ці всі справи є. В нас є прізвища, які відповідають за це. Шокін – його вже немає, є Порошенко, є там ще якісь люди, тобто вони хочуть добитися правди, справедливості. Парасюк – поганий, вчепився в добру людину. Ну доведіть! Прийдіть і скажіть: це злочинець, так робити не можна, ми його посадимо в клітку і він там буде сидіти.

Ви на допиті, до речі, були хоч раз?

Коли зрозуміли, що це більше дає негативу, ніж позитиву…

Зам’яли цю справу.

Звичайно, зам’яли. Її забрали з інформаційного поля, тому що вона більше негативу для них дає, і ви говорите про систему? Закон дозволяє мені захищатися любими методами, правильно? В мене є адвокат.

У вас є недоторканність, що дуже важливий елемент в цій ланці.

Якщо би мені оголосили підозру, то будь-ласка, йдіть у Верховну Раду, подавайте подання про зняття недоторканності, виганяйте мене з тієї Ради чи що. Але вони бояться самого епізоду цього, моменту, коли вони туди прийдуть і це скажуть. Це як було з Фірсовим. Вони його навіть до зали не пускали, бо він лишній раз може щось сказати. Та скажу! Мало того, ще треба буде зі мною поборотися, щоб мене звідти вивести.

Яка у вас зараз зарплата, скажіть будь ласка.

Я не знаю — а, чому, знаю! Я біля себе маю – 4725 гривень.

Що, серйозно? А вам як видають, не на картку?

Готівкою.

Готівкою?

Я зайшов, підписався, мені видали готівкою.

Цікаво.

Неправильно, але я не жаліюсь. Просити, щоб мені її збільшували, я не буду. Взагалі система парламентаризму в Україні, її треба дуже серйозно коригувати і міняти.

А ви вважаєте, можна бути поза корупцією, якщо ти маєш зарплату 5 тисяч? Я про народних депутатів.

Я про себе можу сказати.

Ну у вас є батьки, які мають свій бізнес, з того ви живете. Я правильно розумію?

Моя мама сказала, ще рік твого депутатства – і ми підемо по світу.

Серйозно?

Це витягує.

Але ваші батьки мають мільйонний заробіток з огляду на декларацію. Я можу навіть точно сказати.

Мільйонний заробіток – це не є мільйон доларів.

Гривень, безумовно.

Обігових коштів. Це не є чистий заробіток. Якщо ви підете подивитесь в маленький магазинчик, який ось тут працює в Києві, скажіть, скільки ви обертаєте коштів за рік часу? Ви будете шоковані.

Скільки заробляє ваша родина?

В мене батько з мамою мають зарплату, як від якого місяця, десь від 5 до 8 тисяч гривень. Також є сестри чоловік, з яким ми дуже тісна родина, кожен день майже спілкуємося, теж там має в районі 10 тисяч, сестра, я маю зарплату.

З яких грошей ви фінансуєте свою приймальню?

Я ж кажу, прихожу, є який баланс, який підбивається, який є кожен місяць, прихожу і кажу – скільки ми заробили? Так, Іра – тобі, Саша – тобі, мама з татом – тобі. Це на продукти, це на ще якісь обслуговувальні речі, значить лишився ось такий залишок. Я його забираю на свою депутатську діяльність.

Нічого собі. Вас напевно всі ненавидять у родині, кажуть: скільки можна вже?

Ні, в мене батько і мати це люди, які, ви би з ними просто поспілкувалися і все б зрозуміли, це дуже прості люди. Мама продає в магазині, батько возить товар. Все. Що можу про них сказати – тато відвоював в батальйоні «Дніпро-1», учасник бойових дій. Я йому навіть забороняю писати якусь заяву на землю, тому що я просто не хочу цього.

Що батьки кажуть про Володіну діяльність? Задоволені?

Вони просто знають всю правду, і їм дуже боляче оцей весь бруд терпіти. Навіть у ситуації, коли люди просять про допомогу фінансову, і мама, повірте мені, їй теж не солодко, вона деколи може допомогти. Вона не просить подяки, але люди ще більше обговорюють – чи мало дав, чи ще щось.

А чому так?

Я розумію цих людей, тому що це обумовлено бідністю. Бідність породжує заздрість, якісь неправильні речі. Бідність не стимулює працювати, вона ще більш розвиває лінь і бажання легко збагатитися. І держава за 24 роки давала суспільству два основні чинники – це хліб і видовище. На теперішньому році, вважаю, що Янукович дуже постарався для того, – не Порошенко, Янукович, – для того, щоб людям дати просто видовище. Вже навіть хліба не дають. Ця ситуація є в країні. Якщо б нашій державі люди мали високу зарплату, вони б займалися власною реалізацією. Вони б мали механізм, не знаю, пенсіонерка могла б піти в СПА-салон, для прикладу, бо їй би хотілося реалізуватися. Вона би відірвалася від телебачення, від політики. І ми би такими кроками рухалися б до такої моделі, як у Бельгії. Вибачте, але я там на вулиці питав, а хто у вас не те що міністр спорту, хто в вас прем’єр-міністр? Люди: ой, та ви знаєте… В них нудна політика. І так має бути.

Я не раз бувала в місті, яке для вас є рідним, я маю на увазі Новояворівськ, я періодично туди їжджу і часто спілкуюся з людьми, і безумовно я не можу не спитати, як вам діяльність Парасюка. Більше скажу, я пропонувала людям, які мені висловлювали свої думки, зазвичай вони були негативні, записати. Знаєте, що я чула? Ми боїмося. Ми боїмося на камеру сказати щось про Парасюка.

Та ну.

Чим це ви поясните?

Я ж вас попереджав на початку програми, що я не буду це сприймати, тому що це неправда.

Як думаєте, чому вони так говорять? Неправда? Давайте з вами зараз поб’ємося об заклад, якщо я запишу цих людей, але без облич. Ви мені повірите?

Я вам хочу сказати таку річ, якщо ви хочете переконатися, ми з вами сідаємо в автомобіль, ви вибираєте дату і ми йдемо по місту питати, хто добрий чи недобрий.

Що ви зробили для цього міста за час, який…

А що я можу зробити?

Ви депутат.

Стоп.

Ви нічого не зробили?

Стоп. Ви хочете, щоб я не вирішував, а я «рішав»? Щоб ви розуміли, якщо ви говорите про округ, то є таке село Щеплоти на кордоні з Польщею, я ходив з людьми, міряв, кому — вони казали, що один в одного вкрав землю, але затикати діри, які люди самі собі створили, я не буду. Коли я перед виборами місцевими сказав: коли ви кажете, що міський голова краде у вас землю, він не краде, він у законний метод просто її приватизовує, а виглядає, що краде, і ви маєте всі можливі шанси його поміняти.

Тобто я вас правильно розумію, з огляду на закони, депутатство – це безсильність, в принципі?

Ні, це не є безсильність. За що відповідає депутат? Давайте розберемося, і я б дуже хотів, щоб ви не пересмикували, бо ви говорите про європейську країну, в якій пісних б’ють і це не, а ми знову зводимо все до того, що маємо щось «рішати».

Ні, я у вас запитала, що як народний депутат Парасюк зробив для свого електорату, наприклад, в Новояворівську?

В першу чергу, стараюся призупинити ті неправильні речі, які там існують. Це – контролювати всі бюджетні кошти, які там йдуть. Ні, ви там не знайдете ні фірм моїх, як у інших депутатів, які виконують там роботу, ні – я просто контролюю. Я кожен місяць витребовую документи з міської ради, звіти, щоб вони мені давали – звідки і куди яка копійка пішла. Роблю зустрічі з людьми, багатьом допоміг в юридичному плані, бо якийсь клерк не хотів щось зробити. Різні ситуації. Але я вам розкажу ситуацію, яка сталася в Новояворівську, хочете?

Так.

Дуже цікаво. Збили чоловіка в селі Шпола, на смерть. За кермом одного автомобіля сидів слідчий райвідділу. Цей слідчий райвідділу вбив людину, яка їхала в іншій машині, водія. Він був по-моєму таксистом. В цього слідчого тато – місцевий бізнесмен: чиновник, який накрав грошей і робить вигляд, що він бізнесмен. Цей чиновник почав «вирішувати». Ці люди прийшли до мене і кажуть: «Володимир Зіновійович, ми хочемо справедливості. Наша дитина, чоловік помер від рук чиновника, і він все підкупляє». Я написав звернення і зателефонував Хатії Деканоідзе, кажу, пані Хатія, це принципове питання, це син тої людини, яка довела цей район до зубожіння. Вона взяла цю справу на контроль. Рівно через два тижні я просто цікавлюся, переглядаю завжди вхідну-вихідну документацію, запитав у своїх юристів, у чому ситуація. Вони поїхали розбиратися. Ситуація дуже проста. Батько дав чи квартиру, чи машину тій сім’ї. От і вся справедливість. А тепер якщо Парасюк буде тиснути, бо я буду тиснути, щоб він дійсно відповів, тепер я напевно ще буду поганим.

Хіба це не сумно?

В Новояворівську я їжджу без охорони і приїхав сюди без охорони, сам, на автомобілі чоловіка сестри, це якщо там хтось буде фотографувати. Бо я вже так навчився в житті на десять кроків вперед іти. Я вам хочу сказати, що в цьому місті я собі не уявляю людину, яка може сказати, що мене боїться. Бо я там ріс 20 років і я там знаю дуже багатьох людей, і до мене звертаються не «Володимир Зіновійович», і не стелять мені червоні доріжки, мені задають дуже складні запитання, за які я у принципі не повинен відповідати – за Президента, за прем’єра. А закривати лице і казати, що хтось комусь щось робить неправильно – можете робити. Чи це полегшить нам життя в країні? Не знаю. Може, краще привести цю людину і в прямому ефірі хай вона мені висловить, чим я їй можу загрожувати у її житті?

Із задоволенням, я навіть взяла контакти цих людей, але вони потім відмовилися. Володя, не можна всім подобатися, це нормально.

Давайте, я для вас поясню. Я після Майдану, я ж не просився на сцену, я не кричав, я маю власну думку. Якщо мені не подобається жити в такій країні, я можу висловити протест? Напевно, можу. Тому що цю країну ніхто не приватизував, ніхто. Вона належать як вам, так і мені однаково. І я вийшов висловити свою думку. Журналісти зробили з мене сотника, який змінив хід історії. Я нічого не міняв. Це сталося так. Це ситуація збіглась. А далі є два моменти – або вибрати дорогу, яка називається «хороший хлопчик»: ходжу, даю інтерв’ю, всім подобаюся, герой, – або дійсно впрягтися в роботу, де багато бруду, розчарувань, і кожен день б’ють, кожен день б’ють. Ви напевно здогадалися, яку я дорогу вибрав. Не ту саму солодку, яка може бути. Тому я вам для прикладу кажу, коли я приїхав обиратися, я був в Іловайську, ще раз кажу, був — не був, але мені цікава думка тих, хто зі мною, мені навіть не цікава думка присутніх у цьому залі, чи вони вважають, що я там був чи не був. Я свій обов’язок перед державою виконав. І в чому результат? Я приїжджаю на округ, тут в нас є постать – Володимир Парасюк, майданівець, боєць добровольчого батальйону, не ЗСУ, коли там призвали-демобілізували, я пішов сам; не був у державній системі управління, батьки прості. Як моя сестра казала: що ще треба більше для того, щоб пройти на виборах? При тому всі партії пропонують прохідні списки, від першого по десяте, всі. Я вв’язався в мажоритарку. Відповідь на питання: скільки за мене проголосувало? Трохи більше половини. Тобто друга половина не вважала – а це на Західній Україні, приєвропейський район, яка напевно не вважала, що Майдан щось не те зробив, вона десь за когось іншого віддала свій голос. Тепер будуть вибори, піду я чи ні, ще не знаю. Ми побачимо вже більш об’єктивно ситуацію. Після того як я прийшов у Верховну Раду, я ні в одній фракції, я ні в якій політичній партії – ви напевно усвідомлюєте, що мені за це якісь преференції обіцяли. Тому, коли на початку, коли нас ще не знімали, чи можу я попасти в місто Новояворівськ, то я даю вам відповідь на питання – можу, бо є шлагбаум, який називається совість. Він у мене, моя совість, відкрита.

Отже, запитання від наших глядачів, зокрема з Facebook, ми сьогодні дуже багато взяли. Як ви вважаєте, яка мусить бути зарплата у народного депутата зараз і в кращі часи?

Я вважаю, що вона має бути вища за середньостатистичну зарплату в Україні, тому що відповідальність більша. Але вона повинна збільшуватися рівно зі всіма зарплатами в Україні.

До того як потрапити в Раду, ви казали, що там «дерибан». Тепер ви в Раді – нічого розповісти не хочете? Це питання від глядачів.

Мені пропонували, якщо я не проголосую за звільнення Яценюка, 20 млн на округ. Ви запитаєте, хто? Я вам скажу, хто ходить.

Кажіть. Хто ходить?

Іванчуки ходять, колись Мартиненко ще ходив, Пашинський ходить. Там людей досить багато, які ходять і пропонують преференції.

Але ж це тільки один голос? Невже він настільки цінний з огляду на те, що зараз відбувається?

Це ситуація настільки цинічна, що…

В це важко повірити.

Я питаю: слухайте, ви от пропонуєте гроші, ви виділяєте мені на округ і ще я повинен їх тоді вкрасти? Це рівень цинізму, ви собі просто не уявляєте! Найкраще маніпулювати мажоритаркою – це дати гроші, мені це принципово, я за кожну копійку пояснюю, що в мене одна з найбільших у районі і я борюсь за те, щоб вона залишалася в районі, але йти тільки на уклін в Адміністрацію Президента, і в тебе в окрузі буде хороше фінансування, цього робити я не буду.

Де та коли зробили помилку, що на сьогодні все йде не так – ніби Майдан не переміг, а здався Януковичу? Де була помилка?

Помилка була в тому, що ми після Майдану, коли вигнали Януковича, ми дуже інертно і неконкретно взялися за контроль влади. Ми занадто повірили політикам. Тоді треба було брати в дуже жорсткі плоскогубці і тримати їх дуже добре, щоб вони прийняли реальний закон про люстрацію, реформи деякі запустили. Ось це треба було зробити.

Ну а яким чином їх можна було тримати?

Я б з вами годину ще говорив, бо є що сказати. Питання – переміг Майдан? Ви думаєте для нас Порошенко, чи Яценюк, чи хтось інший – це була мета?

Ні.

Ні. Ми могли в країні зробити «махновщину», анархію, всіх викинути, спалити Верховну Раду. Ми це могли. В нас були сили і люди дуже злі були на владу за всі роки. Ми могли це зробити. Тільки питання стояло в тому, хто підніме булаву і скаже – я князь цієї країни. А ніхто. Бо Ярош підніме в Києві, у Львові ще хтось, у Вінниці – ще хтось. І ми країну не будемо мати. І бачите, недолугі, тупі, без освіти «майданівці», як зараз нас всіх вважають…

Не всі.

Ми повинні зберегти хоча б останню цю прогнилу систему державного управління – вона нам не подобається, вона бридка – і довести до влади тих людей, які там стояли. І ми довели. Далі, в нас ще ціль у законний метод їх поміняти. От і все.

Питання з Facebook – чому ви такий злий? Коротке і просте.

Чому я злий? На кого злий? По-різному. Я дуже добра людина. Я мало сварюся. Просто ще раз кажу, прошу не переходити на особистості.

Ні, це все Facebook. Питання із Facebook.

Ні. Я не до вас кажу. Злий, тому що, ще раз кажу, замало працюємо, замало рухаємося і взагалі зараз соромно дивитися в очі навіть родинам Небесної Сотні. Просто соромно.

Про що думаєте перед сном?

Взагалі ні про що не думаю, приходжу додому о першій ночі і просто закриваю очі і просинаюся о шостій.

Чи вважаєте ви, що за удар ногою в обличчя людей мають карати? І чим?

Мають карати, дивлячись, який це був удар.

Навіть є градація?

Слухайте, якщо людина себе захищала, чи відстоювала якісь певні дії…

Маються на увазі ваші витівки, ви ж розумієте, про що я?

Я повинен за це відповідати?

Так.

Ну давайте, я відповім, як справжній політик: якщо в теперішній системі це вважають злочином, то напевно – так, якщо це не є злочин – то ні.

Ну а для вас це злочин?

Ну я ще раз кажу, нам написали правила, за яким ми повинні жити. Чи це злочин, чи ні – треба ще розібратися.

Якби мали можливість, яку б посаду зайняли в новому уряді?

Я казав, зробіть мене генеральним прокурором і я за місяць всіх пересаджаю, всіх бойків, льовочкіних, всіх. Чи міністром внутрішніх справ, бо я вважаю, що на даний момент ці керівні посади, от чому Шокін – великий професіонал? Він ніякий не професіонал і ви запитайте в нього щось по КПК, він вам нічого не скаже.

Не приходить, ми кликали.

Та, приходить-не приходить, тут питання в чому? Він не слідчий, він не веде ніякі власні-невласні дії, він – управлінець. Він організовує процес. Тобто ти маєш розслідувати 20 справ, якщо ти їх не розслідував – йдеш геть. От чим має займатися прокурор.

Який ваш прожитковий мінімум?

Важко мені зараз сказати, але я людина зовсім невибаглива, і в мене життя, по відношенню до себе, дуже скромне. Нікуди не ходжу, тому що знаю, що всюди жовті очі спостерігають за мною, і стараюся поменше привертати увагу.

У кафе «Лаванда» в Новояворівську часто ходите?

Заходжу. Знаю власника, колишнього депутата обласної ради. Колись по молодості і на дискотеки ходив. І хочеться зараз піти на дискотеку.

Серйозно?

Так, але є «блокатор» – це загальна тотальна депресія у суспільстві, яка просто тебе не відпускає відірватися.

Як думаєте, ваш образ притягує чи відлякує жінок?

Я не знаю, то в жінок треба все питати.

Прихильниць маєте багато?

Я на цьому не акцентую взагалі увагу. Пишуть багато. У Facebook це просто…

Яка система покарань змусить вас пропускати менше засідань у Верховній Раді?

А я їх майже не пропускав, а при чому тут?

Ви не пропускали?

Ну в мене тільки, здається, 20 випадків, що я пропустив Раду.

Та ні. Більше.

Я вам хочу сказати, якщо ви зараз зайдете на сторінку Верховної Ради, там є дві реєстрації – письмова і електронна, великі фракції мають електронну, тому що приходить людина, бере всі карточки розказує, розставляє і всіх електронно реєструє, навіть коли в залі депутатів нема. Я є один. І коли я заходжу в Раду за десять десята, я йду записуюся в письмову реєстрацію, і тому в мене по електронному дійсно, там велика кількість пропусків, а по письмовій, я ж кажу, що в мене їх близько 20-ти. При тому всі пояснення, які я там писав, я не знаю, чому їх не ввели в жовту зону, бо там є жовта зона для пояснень.

Бояться вас, напевно. Володя, назвіть найкориснішого для України олігарха. Найкориснішого.

Ой, Боже милий.

Це питання з Facebook.

Треба розібратися, хто такий олігарх спочатку, добре?

Коломойський – це олігарх?

Олігарх. Ну зараз – ні.

Зараз ні. А чому?

Тому що він не має впливів на державні процеси. Кононенко – олігарх. Порошенко – олігарх. Яценюк – олігарх.

Вони корисні олігархи чи ні?

У нас чомусь люди, які стали дуже багатими, вони чомусь відразу стають у розряд олігархів. Нам потрібно прописати для таких людей дуже жорсткі правила. Тоді ми зможемо казати, чи корисні вони, чи ні. Зараз так казати не можна. Ваші запитання всі потребують підводки, бо люди питають – олігарх? А Кучма – олігарх?

Ну це ж у вас питають, у вас же є своя думка щодо того, хто є олігархом, а хто – ні.

Пінчук – олігарх? От зараз у даній ситуації? Ні, він не олігарх.

Останнє запитання. За що вам соромно?

За багато чого. Повірте мені, за багато чого. За те, що я повільно працюю, за те, що мало ще навчився людей слухати до кінця, за те, що не до кінця вмію контролювати свої емоції і за те, що показую поганий результат. Теж за це соромно, бо треба дивитися людям у очі і казати. За це теж соромно.

Дайте потисну руку, я не бита, тому я думаю, інтерв’ю пройшло гарно. Це для того, щоб ви запам’ятали, що битися – це зовсім не для депутата.

Я не клоун і я не забіяка, я ще раз кажу, мені там (у ВР — ред.) некомфортно, я хочу, щоб питали мою професійну думку, за всі свої гріхи я буду відповідати, ви їх не рахуйте. Оцінку моєї роботи назвуть виборці на окрузі – хороший, поганий, хай іде звідси, не йде, посадять. Це вони будуть вирішувати. Не пересмикуйте, бо я ж теж людина.

Не пересмикую, я тільки питаю. Я дуже дякую, що ви знайшли час і дякую за відвертість.

Автор интервью: Яніна Соколова