Вони завжди будуть проблемою для України

124

Повний провал — саме так можна охарактеризувати останнiй фiнансовий рiк для українських доларових мiльярдерiв Оприлюднений днями щорiчний авторитетний рейтинг свiтових товстосумiв, який уклали експерти американського «Forbes», вражає змiнами, що вiдбулися в розмiрах капiталiв українських мiльярдерiв.

Найбагатший упродовж багатьох рокiв громадянин України Ринат Ахметов «впав» на 570 сходинок у рейтингу «Forbes»! Донецький бiзнесмен опустився з 201-го мiсця, яке вiн мав минулого року, на 771-ше — його статки зменшилися з 6,7 мiльярда доларiв до 2,3 мiльярда.

Тут доречно нагадати, що 2014 року, до анексiї Криму та початку АТО на Донбасi, Ахметов посiдав 88-ме мiсце, володiючи 12,5 мiльярда доларiв! У 2012-му — 39-те мiсце серед найбагатших людей планети зi статками 16 мiльярдiв!

Днiпропетровськi бiзнес-партнери Геннадiй Боголюбов та Iгор Коломойський подiлили аж 1367-ме мiсце, маючи по 1,3 мiльярда доларiв. Зате їхнi статки порiвняно з минулорiчними не змiнилися.

Ще нижче в рейтингу «Forbes» опинився Вiктор Пiнчук — 1476-те мiсце зi статками 1,2 мiльярда доларiв. А рiк тому вiн був на 1250-му мiсцi з 1,5 мiльярда доларiв.

Замикає список аграрний барон Юрiй Косюк — 1694-те мiсце зi статками 1 мiльярд доларiв. Торiк посiдав 1638-ме мiсце, володiючи 1,1 мiльярда доларiв.

Загальнi статки найбагатших українцiв нинi оцiнюють лише в 7,1 мiльярда доларiв.

Чи змiнило це рiвень впливу на державнi рiшення групи людей, яких ось уже друге десятилiття вся країна називає олiгархами?

Авторитетний полiтичний експерт Вiталiй Портников уже вважає, що цi результати пiдводять риску пiд певною епохою: «Олiгархiв в Українi вже немає i бiльше не буде».

Утiм, наприклад, помiчник державного секретаря США Вiкторiя Нуланд, виступаючи на слуханнях в американському Конгресi, заявила, що позбавлення суттєвого впливу олiгархiв на Україну залишається ключовим завданням для української влади.

«Так, успiхи в боротьбi з олiгархами суспiльство й держава мають. Однак не треба будувати собi iлюзiй, що досягнутi в цьому напрямi на сьогоднi результати — вже щось незворотне. Зовсiм нi! Перемоги ще аж нiяк не досягнуто. Це боротьба не на один рiк i, можливо, навiть не на одне десятилiття», — погоджується економiчний експерт Борис Кушнiрук.

Чому ж нашi олiгархи так рiзко втратили у вартостi активiв?

В. Портников: — По-перше, вiйна з Росiєю. По-друге, реальний крах економiки. По-третє, початок iнституцiйних перетворень у країнi. Усе це крок за кроком зменшує їхнiй вплив. Бо головним мiрилом цього впливу була кiлькiсть грошей, а решта — легконабувне й легкоминуще. Об’єктивнi умови зiграли проти них.

Б. Кушнiрук: — Особливiстю наших найбiльших олiгархiв є те, що головнi активи вони мають у сировинних галузях або у виробництвi напiвфабрикатiв, а не високотехнологiчних продуктiв з великою доданою вартiстю. I саме це визначає їхнє досить примiтивне бачення свого iнтересу. Видобувати з українських надр сировину й торгувати у свiтi нею в необробленому або, як максимум, первинно обробленому станi — о, тут вони всi королi успiху! Отримати щороку десятки мiльярдiв через рiзнi схеми випомповування коштiв з держбюджету — о, це саме те, що треба!

В. Портников: — Ахметов втратив величезну частину власностi на сходi України. I величезний обсяг впливу, який вiн мав вiд союзу з Януковичем i вiд того, що контролював Донецьку область та велику кiлькiсть пiдприємств-гiгантiв, доходи яких були критично важливi для держбюджету. Всього цього бiльше немає.

Конфлiкт Коломойського з новою владою (Порошенком) призвiв до того, що вiн також втратив або суттєво зменшив свiй вплив у деяких великих державних компанiях. I таким чином втратив левову частку свого впливу. Геннадiй Боголюбов — це бiзнес-партнер Коломойського, тому причини його проблем тi самi.

Щодо Вiктора Пiнчука та Юрiя Косюка, то вони нiколи не були самостiйними гравцями. Звiсно, i Пiнчук, i Косюк мають активи, якi належать тiльки їм, але для стратегiчних проривiв на ринках полiтичного капiталу, впливiв, вони зазвичай вступають у коалiцiю з кимось, хто має бiльший або принаймнi порiвнянний капiтал. А тепер майже нема з ким створювати коалiцiї пiд тi чи iншi потреби. Бо всi занадто збiднiли для цього.

Що бiльш загрозливе для збереження влади олiгархiв над країною — оця втрата мiльярдiв (хоча мiльярди ще й залишаються), чи втрата своїх людей у владi, «вмонтованих» туди до революцiї?

— Маємо розумiти, що, попри рiзнi супутнi можливостi, якi мають цi люди, олiгарх — це насамперед кiлькiсть грошей, а вже тодi — посади i зв’язки. Якщо грошей стає суттєво менше, контактери у владi зникають один за одним. I грошей тодi стає ще менше, це ланцюгова реакцiя.

Олiгарх — це людина, що поєднує розмiр капiталу з особливими зв’язками з владою, це люди, якi використовують владний ресурс для свого збагачення. Але необхiдною умовою для вступу в такий симбiоз iз владою є таки достатня кiлькiсть грошей. У рiзний час «достатньою» була рiзна кiлькiсть грошей: спочатку мiльйони доларiв, потiм десятки мiльйонiв, сотнi, останнiми ж роками — мiльярди. Це якщо ми говоримо про загальнонацiональний рiвень.

Б. Кушнiрук: — Ну, принаймнi з прем’єр-мiнiстром Яценюком у тих же Ахметова та Коломойського склалося досить непогане порозумiння, i урядове сприяння їхнiм iнтересам подекуди набуває скандальних рис. Хоча, звiсно, у зв’язку з падiнням цiн на сировину нашi олiгархи слабшають. I наразi вони перейнятi не стiльки тим, щоб нажити новi мiльярди, скiльки тим, щоб втриматися на плаву, щоб їх не добивали.

В. Портников: — Локальнi питання у владi представники великого бiзнесу, звичайно, вирiшують, зокрема й в обмiн на великi грошi. Але це щось iнакше, нiж система олiгархiчного заробiтку, яка була ранiше.

Який же нинi полiтичний вплив найбiльших багатiїв?

В. Портников: — Цi люди залишаються серйозними бiзнесменами. Просто бiзнесмен — не олiгарх. Бiзнесмен — це людина, яка владi не може диктувати, але може з владою домовлятися, принаймнi з певними її частинами. I Ахметов, i Коломойський, i Пiнчук, i Боголюбов, i Косюк зустрiчаються з найвищими посадовими особами держави — можете навiть у цьому не сумнiватися. Але тепер це просто переговори, на яких очiльники держави шукають десь iнтерес для держави, десь — для себе, але не є марiонетками поважних «донiв», не запобiгають перед їхнiм авторитетом i капiталом.

Тому що всi прекрасно розумiють: навряд чи нинi вже може з’явитися партiя Ахметова (якою, по сутi, була Партiя регiонiв), i навряд чи партiя Коломойського (навiть якщо вiн фiнансуватиме УКРОП) стане правлячою в країнi. Тобто кiлькiсть грошей, якi вони мають, уже не дозволяє їм купити цю країну.

Багато хто з такою оцiнкою не погодиться…

Б. Кушнiрук: — Я перший! Зважаючи на iнтеграцiю або, навпаки, дистанцiювання особи вiд полiтики, вона насправдi може бути олiгархом, маючи на цей момент менше грошей, нiж iнша, яку так назвати не можна.

Є навiть таке явище, як регiональнi олiгархи. Це люди, якi розставляють свої кадри у владi на рiвнi областi й нижче. I самi отримують значнi прибутки завдяки тому, що їхньому бiзнесу наближенi чиновники вiддають перемоги на тендерах, виписують зручнi тендернi умови, не дуже контролюють якiсть виконання i купують їхнi послуги для регiону за цiну, так би мовити, iз запасом.

Наскiльки олiгархи залишаються проблемою країни? I чи така вже й проблема вони тепер, чи, може, це вже бiльше мiф, на якому пiариться частина полiтикiв?

В. Портников: — Можна сказати, що в Українi влада i загалом полiтична елiта й далi перебувають у симбiозi з великим бiзнесом. Це буде правдою.

Б. Кушнiрук: — Вони завжди будуть проблемою, тому що це люди, якi звикли брати вiд країни бiльше, нiж давати. I скiльки триматиметься на плаву це поколiння найбагатших, стiльки воно намагатиметься навiть проблеми свої вирiшувати насамперед за рахунок держави. А що таке рахунок держави? Це за наш i з вами й iншими мiльйонами людей рахунок.

Тому на запитання, чи є ще потреба боротися з олiгархами, чи потрiбна деолiгархiзацiя, вiдповiдь має бути однозначна, але не примiтивна. Боротьба проти олiгархату потрiбна, i досi це дуже важливо! Але не треба розумiти це як потребу просто «пересадити всiх тих кровосiсiв» чи «виперти їх iз країни». Знищення багатiїв як класу не дає щастя мiльйонам iнших — наприклад, вiд такої полiтики аж нiяк не стали щасливими нашi предки в 20 — 30-х роках минулого столiття.

I цього, до речi, вiд нас нiколи не вимагали захiднi iнституцiї, чиїх заяв про потребу позбутися олiгархiчної системи ми маємо незлiченну кiлькiсть. Завдання зовсiм iнше: усунути їхнiй вплив на ухвалення рiшень держави, що визначають модель економiки та конкретнi подiї в економiцi.

Автор материала: Андрiй Ганус