Ядерна Україна: чи можливо повернути втрачений потенціал

1093

Ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і сприятиме ревізії нечинних гарантій безпеки.

Якби Україна мала ядерну зброю, то нинішньої агресії Росії не було б. Але Україна відмовилася від третього найбільшого арсеналу ядерної зброї у 1994 році в обмін на гарантії (за Будапештським меморандумом) США, Великобританії і Росії про збереження суверенітету і територіальної цілісності України з боку цих держав.

Коли Росія почала втручатися в наші суто внутрішні справи, виявилося, що цим гарантіям гріш ціна. У цілому, дії Росії і бездіяльність Заходу стали величезним ударом по авторитету міжнародних договорів і військових союзів, бо обіцянки від будь-якого “гаранта” виглядають тепер в кращому випадку сумнівними.

Отже, якщо велика ядерна держава може порушувати суверенітет і територіальну цілісність менших країн у той час, як інші держави не в змозі захистити ці країни, попри гарантії безпеки, які кроки можуть зробити менші країни, аби компенсувати чисельну перевагу великих країн?

Один з варіантів – відновити виробництво ядерної зброї. У такому випадку кількісна перевага в звичайному озброєнні великих країн не має значення. Для України повернення статусу ядерної держави не є чимось таким, що виходить за межі можливого, якщо врахувати що ми постійно знаходимось у буферній зоні.

Україні вистачає технічних можливостей для створення ядерної зброї і засобів її доставки. Дивно, якщо країнам ядерного клубу вистачить морального авторитету відмовляти Україну від виробництва ядерної зброї.

Які основні позитивні сторони повернення ядерного статусу України?

Захист 

Ядерна зброя не придатна ні для яких цілей, крім захисту території ядерної держави або великого угруповання його військово-морських або військово-повітряних сил, що знаходяться в міжнародному морському або повітряному просторі, від прямого повномасштабного нападу.

Ця мета дуже важлива і повністю виправдовує існування ядерної зброї у сучасному світі. Разом з тим, масова агресія ядерних держав нині вкрай малоймовірна з огляду на наявність у них (і в міжнародній системі в цілому) потужних “доядерних” коштів (включаючи, наприклад, багатосторонню дипломатію), що роблять подібну пряму агресію надзвичайно витратною.

Ядерна зброя – це не постійна загроза

Загроза нанесення ядерного удару для “прикриття” наступальних операцій (що проводяться за межами національної території і спрямованих на зміну, а не збереження статус-кво) не є переконливою ні для ядерних, ні для без’ядерних держав.

Щоб змусити міжнародне товариство повірити в готовність застосовувати ядерну зброю у наступальних операціях, потрібні будуть заходи (як мінімум, заяви на вищому рівні), які з великим ступенем ймовірності підірвуть міжнародну безпеку в цілому. Подібні заходи і навіть просто заяви спочатку призведуть до ізоляції держави, яка їх робить, а потім породять потужну глобальну хвилю ядерного поширення.

Низькі ризики

Ризики застосування ядерної зброї помилково або її потрапляння до рук недержавних суб’єктів – мінімальний. Проте, ці ризики не можна не включати в оцінку доцільності знищення надлишкових арсеналів ядерної зброї.

Проти Росії

Сьогодні, коли Росія продовжує підтримку сил, що прагнуть дестабілізувати Україну, а також чинить тривожні дії в Прибалтиці і на Балканах, ядерна зброя може стати вагомим стримуючим фактор про країни-агресора.

Ядерна зброя в Україні: міф чи реальність

Сьогодні навіть дуже побіжний аналіз ситуації говорить про те, що економічний і науково-технічний потенціал України достатній для повторного створення ядерної зброї.

За наявності теперішньої технологічної бази, відтворення ядерного потенціалу і виробництво ядерних боєзапасів можливе за кілька років. На території України є два підприємства із видобутку і переробки урану. Завод із виробництва важкої води, технологія розробки електронних компонентів і навіть спеціальна техніка, яка вимірює ізотопний склад ядерних матеріалів. Вітчизняні фахівці запевняють, що Україна у дуже короткі строки може реалізувати такі відсутні ядерні технології, як отримання тритію, реактор-виробник збройного плутонію, радіохімічний завод зі збагачення плутонію і металургійний завод із виробництва збройного плутонію. Також можна окремо підкреслити, що Україна є одним із найбагатших регіонів, де є уран.

Великим плюсом є і те, що із 20 ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР — 13 були розроблені у дніпропетровських  КБ “Південне” та ВО “Південмаш”.

Політичний експерт Леонід Кулєш вважає, що Україні може вийти боком відмова від ядерного арсеналу.

“В ідеалі верховним міжнародно-правовим органом є Рада Безпеки ООН. Нею знехтували, коли НАТО у 1999 році силою домоглася відділення Косово, – нагадує автор. – Те ж саме відбулося, коли коаліція доброї волі повалила іракського диктатора Саддама Хусейна. Проти обох воєн різко заперечувала Росія. Потім Москва сама затіяла війну – і теж без мандата Ради Безпеки. Спочатку у 2008 році на Кавказі. А тепер Володимир Путін недвозначно залишає за собою право на військове вторгнення в Україну. Атомна зброя захищає. Приклад Ізраїлю та Індії вчить нас, що, маючи її, країна отримує імунітет від будь-яких вторгнень. Відмова від атомної зброї не проходить дарма, гарантії безпеки залишаються на папері, а міжнародне право стає непридатним”, – розповів він.

Експерт припускає, що Муаммар Каддафі, можливо, пошкодував, що в обмін на зняття санкцій здав зброю масового знищення.

“Так і Україні може тепер відгукнутися відмова від ядерного арсеналу”, – додав він.

Лідер “Радикальної партії” Олег Ляшко заявив, що Україна має всі законні підстави для відновлення статусу ядерної держави, бо, на його думку, Будапештський меморандум не виконується країнами, які його підписали.

Про відсутність допомоги з боку європейських партнерів Києва в “війні з Росією” говорять і інші члени партії.

Народний депутат від “Радикальної партії” Ігор Мосійчук розповів, що Європа або Захід не дуже поспішає допомагати нам у боротьбі з агресором.

“Перш за все, потрібно спиратися на власні сили. У зв’язку з порушенням Женевської конвенції, щодо гарантій, які нам були надані, Україна має повне право почати відновлення тактичного озброєння, ядерної зброї, як стримувального фактора від агресії, від захоплення наших територій. Європа це повинна усвідомити, побачити і, можливо, переоцінити ставлення”, – заявив депутат.

Офіційний ядерний клуб сьогодні складається з таких держав: США, Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників значно ширше. Зараз 30-40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю. Від звичайних озброєнь, які треба раз у раз демонструвати, у ядерної зброї є важлива і унікальна риса: воно виконує стримувальну функцію не тільки своїми військово-технічними характеристиками, а вже фактом своєї наявності у цієї країни. Ядерна зброя є фактором “непрямої дії, політичної зброї”. Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах із урахуванням власних політичних інтересів. Наприклад,  Франція вже дала основні положення своєї доктрини. Французькі ракети будуть націлені не тільки на ті держави, які мають ядерну зброю, а й на ті, які можуть використовувати проти Франції свої хімічні та біологічні арсенали. Наявність таких цілей – одна із форм ядерного стримування. За висловами екс-прем’єра Маргарет Тетчер саме наявність ядерної зброї, як фактору стримування зіграло вирішальну роль у протистоянні у “холодній війні” між заходом і СРСР.

Ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і сприятиме ревізії нечинних гарантій безпеки. Окрім того, Україна може впритул наблизитися до створення ядерної зброї, використавши цей крок, як останню можливість, необхідну для збереження державності. Така програма може бути реалізована у рамках розвитку атомної енергетики із урахуванням розширення її компонентів, які потенційно можна бути використати у військовій справі.

Подальші події у відносинах із Росією показали наскільки непродуманим і злочинним стосовно своєї країни виявився подібний крок. Постійні торгівельні війни,  військовий конфлікт на Сході України і окупація Криму показали, що Росія не збирається виконувати свої зобов’язання згідно з умовами договору як гарант нашої  територіальної недоторканності.

Автор: Анна Колянчук