Як минуле наздоганяє кагебешного стукача Віктора Медведчука

533

Медведчук би хотів це стерти з своєї біографії, бо уже десятиліттями йому згадують його «Кваліфікацію його дій (стороною обвинувачення) я вважаю вірною».

На фото скриншот з архів судового засідання, який для Стуса завершився фактично смерним вироком (бо він не витримав повторного заслання).

Зважаючи на реакцію Медведчука на епізод у ще не знятому фільмі про Стуса, це його дуже болюча точка. Значить по ній треба знову і знову бити. Знову і знову.

Ось дуже скорочений зміст того судового засідання, яке в архівах аналізували адквокати Роман Титикало та Костін Ілля, які оцінили роботу Медведчука у цій справі як «порушення адвокатом прав клієнта на захист».

Стуса звинувачували в тому, що він вчинив дії з виготовлення, зберігання і розповсюдження «з метою підриву та ослаблення радянської влади ворожої літератури, що порочить радянський державний і суспільний лад».

Саме з цією кваліфікацією і був згодний Медведчук. «О 10 ранку 29 вересня 1980 року розпочався судовий розгляд справи в Київському міському суді на вулиці Володимирській.

Процес відбувався в закритому режимі, на засідання не допустили навіть дружину Стуса Валентину Попелюх

По суті, свій захист Стус здійснював самостійно. Він заявив відвід всьому складу суду. Посилався на те, що радянський суд за визначенням не може розглянути його справу об’єктивно

«Я вимагаю, щоб у судове засідання мали доступ представники зарубіжної і радянської преси, а також ті особи, які хочуть бути присутніми у судовому засіданні».

Цілком справедливі вимоги. Якою ж була реакція адвоката Медведчука?

Він не підтримав ні заявлений відвід, ні клопотання підзахисного, а натомість заявив, що покладається «На розгляд суду».

Стус, вочевидь, розуміючи, що адвокат Медведчук його захищати не буде, заявив

«Я відмовляюсь від адвоката Медведчука і взагалі від любого Радянського адвоката. Я вимагаю адвоката з міжнародної правової організації»

Прокурор попросив відхилити клопотання Стуса щодо залучення адвоката з міжнародної правової організації, мотивуючи це тим, що така участь не передбачена радянським законодавством

І Медведчук з прокурором погоджується, відмовляючи Стусові в праві на захист міжнародними правниками, а щодо участі в процесі своєї кандидатури покладається на розсуд суду.

«В першій частині я згоден з прокурором. А що стосується моєї участі у судовому засіданні — це право підсудного і я покладаюсь на розсуд суду»

Стус відмовляється давати покази, він обрав тактику мовчання та ігнорування, доки суд починає досліджувати матеріали справи — листи поета, його вірші, висновки експертизи, а також проводить допит свідків. І тут роль адвоката також є цікавою.

Зокрема, один зі свідків обвинувачення — Сірик Микола Іванович — стверджував, що начебто зустрічався з поетом у штрафному ізоляторі, коли той відбував попередній строк.

«Я пришол к выводу что Стус откровенный враг Советской власти…», — заявив Сірик, стверджуючи, що Стус йому говорив, «что украинцы хотят выйти из „оккупации“ России. Стус предлагал вести против Советской власти террористические акты», «он призывал меня вести против Советской власти агитацию и пропаганду аж до террора, что все средства против Советской власти хороши»

Ці репліки викликали у Василя Стуса відверте обурення. «Сірика я не знаю, це провокатор. Я з ним не знайомий, я з ним ніколи й словом не обмовився».

Медведчук тим часом мовчить. Він не поставить цьому свідку жодного запитання.

Зате при допиті відомої представниці дисидентського руху Михайлини Коцюбинської, яка, звісно, дала позитивну характеристику Стусу, він запитає про те, як свідок може охарактеризувати політичні погляди Стуса, а також про вірші поета, які мають антирадянську спрямованість.

Ще більш яскравий та цікавий виступ свідка Кириченко Світлани Тихонівни: «Я не буду відповідати ні на які питання в цьому суді, який Стус не визнає чинним…»

Головуючий одразу почав попереджати свідка про відповідальність за відмову давати покази, але і це не злякало свідка, вона відповіла: «Ніяких свідчень в цьому суді я давати не буду».

Прокурор почав вимагати у суду порушити кримінальну справу відносно свідка, а захисник Медведчук знову заявив «Я покладаюсь на рішення суду».

Суд пішов в нарадчу кімнату та згодом оголосив ухвалу, якою порушив кримінальну справу відносно Кириченко С.Т. за ст. 179 КК УРСР.

Зрештою суд перейшов до стадії дебатів. Після виступу на стадії дебатів прокурора Армасова, який попросив для «особливо небезпечного рецедивіста» 10 років позбавлення волі та 5 років заслання (аркуш справи 306-307 том 6), — кульмінація процесу: слово надається захиснику Медведчуку

«Товариші судді!

Предметом судового розгляду, ось вже на протязі трьох днів являється кримінальна справа по звинуваченню Стуса Василя Семеновича в скоєнні злочинів, передбачених ст. 62 ч. 2 КК України та ч 2 ст. 70 КК РРФСР. КВАЛІФІКАЦІЮ ЙОГО ДІЙ Я ВВАЖАЮ ВІРНОЮ.

Але при винесенні вироку я прошу урахувати всі обставини, які характеризують особу підсудного, його відношення до праці, фізичний стан та стан здоров’я, всі ці обставини заслуговують уваги і потребують ретельного вивчення з Вашої сторони.

Це пов’язано не тільки з вимогою закону але й з тим, що тільки враховуючи їх при обранні міри покарання ВАШ ВИРОК, винесений в нарадчій кімнаті, БУДЕ ОБГРУНТОВАНИЙ ТА СПРАВЕДЛИВИИ»

Можливості виголосити останнє слово суд Стусові так і не надав. У розписці, складеній дисидентом після ознайомлення з вироком читаємо:

«Мені не дали виголосити своєї звинувачувальної промови
т. зв. останнього слова, суддя заборонив мені говорити»

Стус вирішив вирок не оскаржувати — він не мав віри в радянські суди.

А також розумів, що цей вирок для нього фактично є смертним — адже він не витримає чергового багаторічного перебування в таборах «

Mariana Pietsukh