Які сфери контролюють українські олігархи: головні корупційні схеми

289

Держава Україна – це класичний приклад олігархату, суспільства нерівних можливостей і несправедливості, в якому невелика група людей збагачується за рахунок інших. Їх називають олігархами, і вони заробляють гроші, висмоктуючи їх з держави.

Просто говорити про філософію цього явища мало. Важливо розуміти, які конкретно схеми використовують «сильні світу цього». Я вже писав про те, як загалом функціонує механізм олігархату, про політиків, які допомагають цьому явищу існувати і забезпечують підтримку держави, про те, як знищити олігархат як такий.

Цього разу я зустрівся з людиною, яка розбирається в конкретних схемах незаконного збагачення чи не найкраще в Україні – з колишнім журналістом-розслідувачем і нардепом Сергієм Лещенком.

лещенкоСергій Лещенко

Протягом більш ніж десяти років він розплутував ці схеми і викривав їх. Цього разу Лещенко розказав про основні схеми кожного з топ-олігархів.

Рінат Ахметов

Це людина, яка монопольно контролює сектор енергетики в Україні. Тож і основні схеми його лежать саме в цій сфері.

«Роттердам+». Перша і, напевно, найвідоміша сьогодні – це «Роттердам+». Через підконтрольних Ахметову політиків та за підтримки президента Петра Порошенка ним була узаконена наступна схема. Вартість донецького вугілля, яке постачалося на українські теплоелектростанції, почали розраховувати за формулою «вартість вугілля в порту Роттердам плюс його доставка в Україну». При цьому насправді вугілля видобувалось на донецьких шахтах Ахметова і звідти ж постачалось. На своїх же теплових електростанціях Ахметов спалював вугілля і включав завищену вартість вугілля у вартість електроенергії для споживачів, тобто в кінцевому підсумку – для кожного українця.

Занижені тарифи на перевезення вантажів «Укрзалізницею». Друга схема, яку використовує Рінат Ахметов – менш відома. Це занижені тарифи на перевезення вантажів «Укрзалізницею». Тариф на перевезення необробленої сировини майже не переглядався багато років. Тоді як усі інші ціни, зокрема і на пасажирські перевезення, постійно дорожчали. Підприємства Ахметова перевозять свою сировину залізницею за копійки, таким чином уникаючи зайвих витрат.

Низька рента на видобуток енергоресурсів. Парламент свідомо не підвищує ренту на видобуток енергоресурсів. Усі ми знаємо, що надра України є власністю народу. Так і є. До тих пір, поки хтось не дістане їх з-під землі. Звісно, для цього видобувник має отримати на це дозвіл та заплатити податок – ренту. Коли все це зроблено, вугілля, газ, нафта стають власністю того, хто їх видобув – зокрема, й Ахметова. Так от Верховна Рада встановила мінімальну вартість цієї ренти. Що дозволяє ще більше збагачуватися олігархам і робить ще біднішими решту громадян.

Сонячна електроенергія. В Україні встановлений дуже високий «зелений тариф», тобто ціна на електроенергію, вироблену з екологічно чистих джерел. Віднедавна енергомережі (а 40% їх належить Ахметову) не закуповують таку енергію з малих станцій, а тільки з великих – які належать теж переважно Ахметову. Такий тариф буде діяти до 2030 року. Але розповсюджуватиметься тільки на ті станції, які побудовані до 2020 року.

Ахметов зараз активно будує сонячні електростанції по всій країні. І усе було б не так погано, якби не одне маленьке «але». Українські підприємства не встигають збирати необхідну йому кількість панелей, і він їх закуповує у Китаї. А щоб знизити їх вартість, на рівні закону з цих панелей зняли ПДВ. Тобто тепер китайські панелі дешевші, ніж українські. Таким чином Ахметов знищує вітчизняного виробника. До 2020 року – того часу, до якого наші виробники могли б наростити об’єми виробництва і стати світовими лідерами у галузі через внутрішній попит – вони цього не зроблять. А вже після 2020-го вікно можливостей для них закриється.

І це тільки декілька схем, які використовує олігарх.

ахметовРінат Ахметов

Дмитро Фірташ

Азотна схема. Підприємства Дмитра Фірташа є потужними виробниками азотних добрив, якими дуже активно користуються аграрії України. Щоб обмежити доступ іноземних добрив на український ринок, була введена заборона на їх ввезення. Але дозволили ввезення азоту, тобто сировини для виробництва добрив, з Росії. Там на цьому заробляє Ротенберг – наближена до Путіна особа. Отримавши повну монополію і дешеву сировину для виробництва, Фірташ підняв ціни на добрива. Як результат – усі українські аграрії платять втридорога, ціни на продукти сільського господарства ростуть, а Фірташ – отримує надприбутки.

Облгази. Близько 20-ти облгазів належать Фірташу. Тобто вся поставка газу для населення перебуває в його руках. Він, фактично, може встановлювати будь-яку ціну на газ, і купити газ взимку або гарячу воду в крані в альтернативному місці не можна.

Маніпуляції з цінами на побутовий і промисловий газ. Ще одна схема, справжні масштаби якої оцінити неможливо – це маніпуляції з цінами на побутовий і промисловий газ. Схема функціонує завдяки різниці цін на газ для домогосподарств і для підприємств. Люди купують газ майже вдвічі дешевше ніж підприємства. Скільки газу, який був призначений для звичайних людей і занижена ціна на який компенсувалась з державного бюджету, пішла насправді підприємствам – невідомо. А Фірташ отримав оплату за нього з двох джерел.

дмитро фірташДмитро Фірташ

Віктор Медведчук

Контроль над трубопроводом «Прикарпатзахідтранс». Через тривалий і довгий механізм за підтримки Адміністрації тоді ще президента Порошенка олігарх і кум Путіна Віктор Медведчук отримав контроль над трубопроводом «Прикарпатзахідтранс». Саме через нього він контролює кожен другий літр дизельного палива, яке продається в Україні. Саме на цьому паливі їздять усі вантажівки, які працюють у сільському господарстві, військові машини та багато приватного транспорту. Об’єми ринку величезні.

Ринок скрапленого газу. Інше джерело прибутку кума Путіна – ринок скрапленого газу. За підтримку СБУ ним було фактично взято під контроль 30% ринку. Спецслужба просто блокувала роботу підприємств в галузі і витискала їх звідти.

віктор медведчукВіктор Медведчук

Петро Порошенко

Напряму Петра Порошенка складно пов’язати з будь-якою схемою. Але через наближених людей він контролює значну частину медіаринку. Використовуючи своїх людей в Національній раді з питань телебачення та радіомовлення, він захищає потрібні йому видання і тисне на небажані. Телеканал «Прямий», що через підставних осіб належить Порошенку – це колишній телеканал «Тоніс», що належав сину Януковича. «Прямий» має студію в одному з найдорожчих бізнес-центрів Києва, найдорожчих телеведучих і майже не має реклами, за рахунок якої міг би покривати витрати.

Наближені до Порошенка люди мають доступ до енергоринку, і тут простежується прямий зв’язок з Ахметовим. Також наближені до Порошенка люди мають доступ до сектору оборонної промисловості. Історія з сином Гладковського, бізнес-партнера Порошенка, яка стала відомою на початку весни – це тільки частина. Оборонне замовлення великою мірою виготовлялось протягом 5 років на заводах, прямо пов’язаних з Порошенком, наприклад, – на автозаводі «Богдан».

порошенкоПетро Порошенко

Ігор Коломойський

За роки президенства Петра Порошенка Ігор Коломойський став єдиними олігархом, інтереси якого начебто постраждали. Основні його схеми в «Укрнафті» і «Укртранснафті» були ліквідовані.

Проте він досі має великий медіахолдинг. Отримує прибутки у галузі феросплавів – там теж була створена певна монополія, яку держава не чіпає.

коломойськийІгор Коломойський

Віктор Пінчук

Цю людину часто називають «колишнім» олігархом, бо свої статки він отримав ще за президенства свого тестя Леоніда Кучми. Мовляв, він не має впливу на органи влади і не отримує звідти вигоди. Проте Віктор Пінчук точно має певну кількість своїх депутатів в Раді, медіахолдинг і впливові зв’язки за кордоном. Усі ці ресурси він періодично надає у користування різним групам впливу і, напевно, не «за спасибі».

віктор пінчукВіктор Пінчук

Чому за 5 років у боротьбі з корупцією і олігархатом було мало зрушень?

Протягом п’яти останніх років був прийнятий цілий комплекс антикорупційних законів. Був створений цілий комплекс антикорупційних органів. На рівні теорії це виглядало робочою схемою, яка повинна була все змінити. Але не спрацювало. Не вистачило політичної волі. Якщо сказати простіше: людей, у яких ця воля була, у парламенті було недостатньо. Абсолютна більшість навіть не прагнула щось змінити, бо представляла не народ України, а різних олігархів.

Як відомо, корупція сама себе не переможе. Фінансування партій, яке повинно було забезпечити політичні рухи грошима і дозволити їм стати незалежними від олігархів – не спрацювало, бо не було відповідальності за незаконне фінансування з інших джерел. Розкриття структури власності ЗМІ теж не дало бажаного ефекту. Бо мало знати, наприклад, що «1+1» належить Коломойському – треба показати, скільки грошей і в що він вкладає.

Ефективного Антикорупційного бюро мало без ефективних Антикорупційних прокуратури і суду, а останній створили лише пару тижнів тому. І до тих пір, поки у парламенті не буде більшості, яка мала б політичну волю щось змінювати, змін не буде. Але шанс є, хоч і малий: у 2019 році відбудуться вибори до Ради, і багато чого буде залежати від того, кого обере український народ – незалежних політиків чи представників олігархів.

Відео: інтерв’ю з Сергієм Лещенком