Які традиції Різдва збереглись у Львові

542

До Львова туристів на Різдво приваблюють раніше невідомі та цікаві різдвяні традиції, які часом не зустрінеш вдома: це і вертеп, і колядки, і ярмарок, і специфічна різдвяна кухня.

Між католиками та православними

Різдвяний Львів не завжди був таким веселим, як зараз. Святкування Різдва часто супроводжувалося конфліктами через календарі.

Адже, каже кандидат історичних наук Ігор Лильо, коли григоріанський календар вже святкує, то юліанський ще постить.

«Не є секретом те, що були спроби полонізації місцевого українського населення – наприклад, могли закривати церкви, не дозволяти у той час проводити певні релігійні обрядові дійства», — додає історик.

Утім, подібні речі мали місце у XVI-XVII століттях: вже за Австро-Угорської імперії їх почали регламентувати.

Міщани більше ходили один до одного в гості

В українських сім’ях, які жили у Львові до початку Другої світової війни, були елементи суто українського святкування. У римо-католицьких сім’ях ці традиції були дещо іншими.

Наприклад, у місті не було вертепів у тому вигляді, як вони існують зараз — це більше українська сільська традиція, принесена до міста. Так само ялинка була загальноєвропейською традицією, а дідух частіше ставили у провінції.

«Тоді скоріше були колядки, аніж те дійство у вигляді купи персонажів, які заходять до осель. Так не було прийнято. Міщани більше ходили один до одного в гості. Це було колядування, співання, але це було в інший час. Бо об’єктивно більшість жителів Львова святкували Різдво у грудні», — розповідає Ігор Лильо.

Оскільки у місті мешкали різні релігійні громади, Різдво у Львові тягнулося досить довго. У цей час мало не щодня у різних куточках міста проводили бали. Було почесно, коли на бал приходила вся еліта.

«Наприклад, у Львові були знамениті «Контракти», які проводились вже після католицького Різдва. Це була можливість для навколишніх поміщиків, які з’їжджалися до міста, підписати угоди на наступний рік під врожай», — розповідає історик.

Об’єднувало католиків і православних ставлення до Нового Року. Він не мав великого значення у Львові та був прохідним елементом у святковому циклі.

«У нас було незвичним у цей день дарувати подарунки. Так само для людей, які до нас приїжджають 5-6 січня, незвично, коли вони бачать як у нас тільки-но несуть ялинки, щоб встановити», — підсумовує Ігор Лильо.

Львівський Різдвяний стіл

«В різдвяній кухні основні впливи – українські та польські. Це дві нації, які проживали у Львові і які трепетно ставляться до Різдва. Наприклад, поляки в нас перейняли кутю, а ми у них перейняли традицію оселедців», — розповідає гастрономічний експерт Клубу Галицької Кухні Всеволод Поліщук.

Наприклад, місцевою родзинкою став оселедець з цедрою, характерний саме для Львівщини. Щоправда раніше оселедець не був таким популярним на різдвяних столах як зараз, бо був імпортним і досить дорогим. Його везли або з Гданська, або це були дунайські оселедці.

Ще одна типова різдвяна страва для Галичини – пісні голубці. Традицію готувати голубці з гречкою та грибами започаткували у XV-XVI ст.

«У нашому рецепті ці гриби смажилися у великій кількості олії, і в один момент вона підпалювалась, тому гриби виходили як вуглики і мали відчутний запах диму», — додає гастрономічний експерт Всеволод Поліщук.

Але є різдвяна страва, яка є спільною для всієї України, це — кутя.

«На сході її інтерпретують, як хочуть, бо туди можуть додавати рис, пшоно чи ще щось. У нас це, як і тисячу років тому, – пшениця», — додає Всеволод Поліщук.

Гастрономічний експерт Клубу Галицької Кухні вважає, що своїм різноманіттям різдвяних традицій та страв Галичина завдячує зв’язкам із кухнями сусідніх країн.

«Кухня центральної та східної України в основному комунікувала із двома іншими – російською та французькою, яка у ХІХ столітті стала для Росії мало не своєю. Наприклад, вінегрет — це інтерпретація однієї із французьких страв під російську кухню», — розповідає Всеволод Поліщук.

Міщанське та селянське Різдво

Багато зараз відомих різдвяних традицій раніше були більше притаманні селам, а не містам. Наприклад, у львівських оселях ХІХ століття ніхто кутю ложкою до стелі не ліпив.
«Натомість зберігалася традиція того, що це сімейне свято, і воно було однією з основних причин, коли люди могли зібратися та провести разом час. До речі, цього часто не розуміють туристи, які приїжджають до Львова шостого січня і бачать, що все зачинене, а львів’яни кудись зникли», — пояснює історик Ігор Лильо.

А от у селі варіацій того, як підкидати кутю до стелі було багато. Наприклад, популяризатор українських традицій Віра Манько у книзі «Обряди і страви Святого Вечора» пише, що на Стрийщині (Львівська область) господар першу ложку куті давав дідуху, і ця ложка стирчала у снопі аж до Нового Року.

Популярним у селах було майстрування прикрас. У деяких районах Львівщини виготовляли так званих «павуків» з соломи, яких підвішували в хаті. Їх робили з тонких дерев’яних прутиків чи дроту. Про те, чому на Різдво виготовляють павука, оповідає кілька легенд. Віра Манько пише про таку:

«Втікаючи від Іродових воїнів і зачувши їхнє наближення, Мати Божа з Йосифом та Ісусиком сховались у печеру. Павук миттєво заснував вхід до печери павутинням. Коли над’їхали воїни і побачили таке густе сплетіння павутини, то зрозуміли, що тут не тільки не могли зайти люди, а й комаха залетіти, отож помчали далі. І Свята Родина була врятована».

Все ж місто на Різдво пропонувало більше розваг, ніж можна було знайти у селі, тому до Львова з’їжджалися на ковзанку чи різдвяний ярмарок.

Ця традиція відроджується і зараз.