Яку стратегію у суперечці з РФ має вибрати Україна та що може нам завадити

125

Росія провела ще одну лінію чіткого розмежування з Україною.

Попри усю конструктивність у тристоронньому діалозі між Україною, ЄС та РФ щодо торгівлі, Росія вирішила назло бабці відморозити вуха і ввела обмеження, якими лякала вже віддавна – припинила застосовувати Угоду про вільну торгівлю з СНД та поширила на Україну ембарго на сільськогосподарську продукцію. І, до речі, цим не обмежилася.

Для певності українську свинину Росія заборонила де-факто тричі – окрім мита в 65% та ембарго на її імпорт, Россільгоспнагляд додатково заборонив імпорт свинини через спалах АЧС. Так, щоб жоден шмат сала не прорвався через кордон.

І ніби цього не достатньо – Росія обмежила транзит української продукції через свою територію. Це впливає на торгівлю принаймні з Казахстаном, Узбекистаном, Таджикистаном, Киргизстаном, Туркменістаном та Монголією.

Усі ці заходи порушують майже все, що можна порушити в міжнародному праві.

Але тут мова не про це, а про те, що Україні робити в таких умовах і чи вжиті Києвом заходи – це те, що треба було зробити.

Україна відповіла майже симетричними контрсанкціями – запровадила мита на продукцію з РФ та заборонила імпорт окремих товарів. Також наша держава поширила в Раді з торгівлі товарами СОТ відповідну заяву.

Але головне, що найбільших зусиль Україна доклала до забезпечення альтернативних шляхів транспортування української продукції. Маршрут через Грузію та Азербайджан є дієвим кроком.

Тож маємо два блоки завдань – підтримати і розвинути торгівлю з іншими державами. Нова логістика, активне впровадження ЗВТ з ЄС, переговори з іншими державами (може і саме зараз, на берлінському «Зеленому тижні»). На цьому фронті гарних новин багато.

Окрім транспорту, логістики і нових ринків, слід відзначити реформи в технічному регулюванні й безпечності харчової продукції – ті нетарифні складові торгівлі, які гальмували наш експорт раніше, зараз вийшли на крейсерську швидкість реформування.

На іншому ж фронті ситуація складніша.

Заходи у відповідь (на відміну від дій самої Росії) є правомірними з точки зору права міжнародних договорів, права СОТ та навіть ЗВТ СНД. Парадокс у тому, що Росія своїм рішенням по ЗВТ СНД сама позбавила себе права скаржитись на нас ;).

Але подальші санкції можуть вже бути оцінені не так однозначно. Неправомірність дій РФ не дає нам право діяти так само неправомірно.

Йдеться насамперед про нові заборони Києва, що обговорюються останніми днями. Треба бути дуже обережними, адже міжнародно-правова відповідальність держави теж має свої правила й умови.

Ще гірше, якщо подальші санкції України щодо Росії зачіпатимуть інтереси третіх сторін. Саме тому навіть гіпотетична можливість обмеження транзиту у відповідь викликає занепокоєння інших держав.

Навряд чи є механізм, який однозначно змусить Росію повернути преференційний режим для українських товарів. В цьому різниця з відшкодуванням майнової шкоди, як це було у справі ЮКОС.

Для цього Росії треба визнати свою неправоту і переконатися, що вільна торгівля з Україною насправді їй на користь. Погодьтесь, виглядає дивно, але така логіка торговельних відносин. Навіть найзапекліші спори в СОТ, що тривали десятиліттями, завершувались лише домовленістю сторін.

Можливо, саме тому ідея масивних спорів з Росією не отримала підтримки у 2014 році, оскільки підприємствам важливіше мати хоч якийсь доступ на ринок, аніж ніякого.

Що ж робити, якщо Росія жодного наміру повернутись до конструктиву не виявляє?

Відповідь виглядає очевидною – використовувати найдієвіший механізм і тиснути, тиснути, тиснути. Залишилося з’ясувати останнє – що ж є найдієвішим.

Усі юристи скажуть – судитися.

Подивіться, більшість висловлених на цю тему думок – про можливості юридичного доведення неправоти Росії в рамках Органу врегулювання спорів СОТ. Це справді чи не єдиний юридично-обов’язковий механізм врегулювання торговельних спорів. Він створює «найстисліші» рамки для досягнення домовленості між сторонами (подивіться на відсоток спорів, завершених угодою сторін).

Але якщо Росія не хоче домовлятися? До того ж йдеться про зобов’язання за межами СОТ.

У цьому випадку потрібно зробити питання неправомірності дій Росії предметом занепокоєння всієї спільноти. У цьому випадку врегулювання спорів є вже не таким дієвим, бо це спір між сторонами.

Наприклад, 7 травня 2015 року Росія подала дві скарги проти України і Євросоюзу відповідно. Хоча Київ і Брюссель уважно стежать за розвитком цих справ, але для всіх це двосторонні справи з Росією. Якщо в цьому випадку є сумніви, то справа Тайваню проти Індонезії цікавитиме лише юристів, а не уряди інших держав.

Тому, якщо треба переконати всіх, ми маємо використати ті інструменти, які привернуть увагу всіх.

Саме так і зробила Україна, поширивши 13 січня відповідну заяву в Раді з торгівлі товарами СОТ. Її отримали всі держави-члени СОТ.

Але є один важливий момент.

Ця заява пояснювала правомірність дій України при вжитті контрзаходів. Натомість наша мета є іншою. Ми не повинні виправдовуватися. Навпаки, ми повинні вимагати пояснень від Росії перед всіма членами СОТ.

Треба змусити Москву самій представляти і пояснювати нелогічність і протиправність своїх дій. І всі ради й комітети СОТ є чудовим майданчиком для цього.

Йдеться не лише про класичні Раду з торгівлі товарами і комітети з технічних бар’єрів і санітарії та фітосанітарії (які засідатимуть вже зовсім скоро).

Обов’язково треба скористатися можливостями Комітету з регіональних торговельних угод, який опікується різними ЗВТ. До речі, корисно було би використати механізм прозорості регіональних угод для розгляду тієї ж ЗВТ СНД чи навіть і Євразійського союзу. Саме так чіткіше проявляються усі невідповідності вимогам СОТ.

Ну і, звісно, треба максимально використати періодичний огляд торговельної політики, який цього року проходять і Україна (квітень), і Росія (вересень). Незважаючи на особливості цього формату роботи СОТ, нам треба докласти всіх зусиль для висвітлення того, як постраждала Україна від неправомірних дій РФ.

Чим більше Росія буде пояснювати і виправдовуватись, тим більше ми матимемо аргументів для побудови коаліції з іншими державами для «примушення» РФ до нормалізації своєї торговельної політики.

Це не означає, що ми маємо відмовитися від спорів в рамках СОТ. Навпаки – там, де ми маємо потребу, треба обов’язково починати спір. Але ми постійно, кожен день повинні працювати над створенням умов, коли Росія, як нині Іран, буде тішитися поверненню до нормальних умов торгівлі.

Представлені тут ідеї – лише одна з можливих тактик. Їх може бути більше. Але очевидно, що, визначаючись зі своїми кроками, уряду треба брати до уваги нетривіальність завдань, що постали перед Україною.

Автор материала: Тарас Качка