В умовах реформування українського законодавства все частіше з політичних подіумів лунають заклики до проведення всеукраїнського референдуму. Мовляв, це простий шлях до внесення змін у Конституцію України.

Ситуацію прояснив Юрій Ключковський, народний депутат України попередніх скликань та член робочої групи з питань децентралізації Конституційної комісії.

Юрію Богдановичу, багато політиків зараз говорять про необхідність проведення референдуму. Чи є така можливість в Україні сьогодні?

Чесно кажучи, насамперед я не розумію, для чого і з яких питань проводити зараз референдум. Справа в тому, що референдум як інструмент прямої влади народу є дуже гострим скальпелем. І дуже важливо, щоб він застосовувався, по-перше, з належною метою, і по-друге, – в умілих руках. Тому що скальпель в руках хірурга рятує життя, а скальпель в руках бандита – вбиває.

Так само і референдум. Не даремно багато держав в Європі дуже обережно підходять до референдумів, особливо до референдумів, які приймають рішення. У Німеччині, наприклад, федерального референдуму взагалі не передбачено. Референдум дуже часто може бути річчю маніпулятивною. І тому коли ми хочемо регулювати проведення референдумів, які, зрештою, українська Конституція передбачає, ми повинні дуже уважно подивитися, як він регулюється і з яких приводів його можна проводити.

Взагалі кажучи, коли влада ініціює референдум, вона повинна подивитися в Конституцію. А потім подивитися, чи є нормальний закон, який регулює проведення референдуму. Тому мені здається, що сьогоднішні розмови про референдум, по-перше, спекулятивні щодо предмета референдуму, а по-друге, не дуже порядні з точки зору того, як проводити цей референдум.

Я хотів би нагадати позицію відомого українського конституціоналіста, професора Володимира Шаповала, який був головою ЦВК, коли цей закон був прийнятий. Він тоді сказав, що той, хто спробує провести референдум за цим законом, – є політичним провокатором. Тому цей закон ми не маємо права застосовувати в жодному разі. Він не конституційний, нечесно прийнятий, маніпулятивний і не дає можливості отримати чесну відповідь про те, що народ думає.

Ви були в сесійному залі при ухваленні Закону «Про всеукраїнський референдум». На Ваш погляд, чи була порушена конституційна процедура ухвалення закону?

Цей закон був прийнятий у першому читанні, підготований до другого читання, і там до законопроекту було внесено близько 1,5 тисячі поправок. Коли ж документ розглядався в другому читанні, то десь на перших кількох сотнях терпець у голови Верховної Ради увірвався і він сказав: «Давайте відправимо на повторне друге читання». Частину поправок було прийнято, частину відхилено. Через певний час несподівано законопроект виноситься на голосування Верховної Ради, і під тим приводом, що Комітет його не підготував до повторного другого читання, бо не знав, що він буде винесений, вирішили прийняти його в редакції першого читання, в цілому і одразу.

Всі поправки – повністю проігноровані, навіть ті, які були прийняті. Сказати, що тут дотримана передбачена регламентом процедура, – просто не можна. Але, крім всього іншого, порушено конституційне право депутатів вносити поправки до законопроектів. І такі поправки мають бути розглянуті. Тобто законодавчою процедурою там і близько не пахло. Але найгірше те, що було порушено конституційні вимоги щодо права законодавчої ініціативи народних депутатів. Вони були проігноровані і тим самим недотримана конституційна процедура прийняття цього закону.

Виглядає, що в Парламенті не вистачає 300 голосів для остаточного ухвалення конституційних змін. Чи можна на всеукраїнському референдумі прийняти законопроекти щодо внесення змін до Конституції, внесені Президентом до Парламенту?

Можна, якщо це буде конституційний переворот, якщо проігнорувати чинну Конституцію. Тому що чинна Конституція визначає порядок внесення змін до Конституції. Якщо це стосується будь-якого розділу Конституції, крім Розділу І, ІІІ та ХІІІ, то ці повноваження належать Парламенту за встановленою Конституцією процедурою. Якщо це стосується Розділу І, ІІІ та ХІІІ, тоді після Парламенту має бути проведений референдум.

У зв’язку з цим я хотів би нагадати позицію Конституційного Суду України у 2000 році, коли в нас був відомий конституційний референдум, по суті ініційований тодішнім Президентом Л. Кучмою. Тоді Конституційний Суд вказав, що результати цього референдуму мають бути розглянуті Верховною Радою у порядку, встановленому Конституцією України. Тому будь-які спроби сьогодні вносити зміни до Конституції всупереч процедурі, встановленій Конституцією, означають ламання Конституції. Теоретично це зрідка траплялося, але в таких випадках приймалися нові конституції. Так зробили французи у 1958 році, прийнявши Конституцію П’ятої республіки і відкинувши Конституцію Четвертої. В умовах дії Конституції вносити зміни в Конституцію неконституційним способом – означає ґвалтувати Конституцію.

У Конституційному Суді вже більше року відкрито провадження щодо неконституційності Закону в цілому. На Ваш погляд, чому справа не розглядається?

Якщо якась зірка загоряється, це комусь вигідно. А якщо вона не загоряється, це, вочевидь, теж комусь вигідно. Мені не хочеться говорити про цей склад Конституційного Суду. Здається, що він достатньо далекий від того, яким мав би бути склад єдиного в державі органу конституційної юстиції. І боюся, що цей Конституційний Суд дуже сильно підпадає навіть не під політику, а під політиканство. Можливо, буде спроба ще раз розглянути цей закон, але поки що виглядає, що комусь дуже не вигідно, щоб Суд висловився з цього приводу. Загалом мені здається, що це ще один невеличкий камінчик до тої негативної репутації, яку заслужив Конституційний Суд.

Чи є можливість у Суду закрити провадження без вирішення справи?

Мені здається, що ознаки неконституційності закону про всеукраїнський референдум дуже серйозні. І закрити провадження без розгляду – підстав я не бачу. Можу лише припустити ганебну позицію Суду, коли він скаже, що порушень Конституції України немає. Але закрити без розгляду таке питання неможливо. Взагалі не вважаю, що в процедурі Конституційного Суду може існувати такий інститут, як закриття вже відкритого провадження без винесення рішення. Можна не приймати до розгляду якесь питання, якщо немає для цього підстав, але якщо прийняли до розгляду, а отже, є підстави, то питання повинне бути розглянуте і прийняте рішення.

Що відбудеться, якщо Суд визнає Закон неконституційним?

Один з аргументів тих, хто не хотів би визнавати його неконституційним, – а як ми далі жити будемо без закону про референдум? Справа в тому, що це не проблема Конституційного Суду, це проблема законодавця. А Суд має виконати свою пряму конституційну функцію: визначити, чи цей закон відповідає Конституції, чи ні.

Чи дійсно виникне при цьому вакуум? На користь неконституційності цього закону свідчить те, що він створив вакуум щодо місцевих референдумів. Адже ним було скасовано закон 1991 року, який називався «Про всеукраїнський і місцеві референдуми». Навіть якщо абстрагуватися щодо змісту по всеукраїнських референдумах, місцеві референдуми чинний закон не регулює. З часу його прийняття у нас вже виникла величезна прогалина в сфері місцевих референдумів. Зараз законопроект про місцеві референдуми лежить у Верховній Раді, прийнятий у першому читанні, але його не розглядають, тому як закон він не існує. Вже це повинно було б привернути увагу Конституційного Суду.

По-друге, Конституційний Суд має повноваження вказати спосіб виконання свого рішення. Були прецеденти, коли Суд зобов’язував Верховну Раду заповнити відповідну прогалину і вжити заходів, аби забезпечити нормальне регулювання.

Нарешті, останнє: новий проект закону про всеукраїнський референдум, знову ж таки, зареєстрований у Верховній Раді. Тобто, якщо діючий закон визнають неконституційним, довго вакууму може й не бути. Верховна Рада повинна бути готова розглянути законопроект та прийняти новий закон про всеукраїнський референдум, який вже не буде мати таких жахливих недоліків. І прийняти його за нормальною процедурою, щоб знову не провокувати ситуацію, коли проведення референдуму за чинним законом означає політичну провокацію.

Автор интервью: Ксенія Дітчук