З усього переліку пунктів, частково і половинчасто, виконуються лише три пункти

147

На сьогодні уже для всіх очевидним став провал політичного процесу відомого під загальною назвою Комплекс заходів із виконання Мінських Угод–2.

З усього переліку пунктів сторонами частково і половинчасто виконуються лише пункти 1,2 і 13. Реалізацію інших пунктів Угоди заблоковано. Очевидна успішність в реалізації Комплексу заходів полягає лише у переведенні військового конфлікту у конфлікт низької інтенсивності, що дозволило суттєво знизити рівень втрат серед мирного населення і ЗС України. Інші принципові питання розв’язати не вдалося. Дана обставина, на наш погляд, є не скільки приводом для розпачу, скільки створює нові додаткові можливості для Української Держави.

Фундаментальним недоліком Мінських Угод є їх внутрішня розбалансованість, яка передбачає різнопланове їх тлумачення. Формальне невизнання провалу Комплексу заходів з боку політичного керівництва України та країн Заходу призводить до зниження ефективності зовнішньої політики і в кінці кінців до її паралічу. В Україні ж провал у зовнішній політиці суттєво посилює ще й внутрішньополітичну нестабільність. Не достатньо ефективна зовнішня політика Коаліції Заходу і України у стримуванні агресора, призвела до того, що незважаючи на катастрофічне відставання в наявних ресурсах, ворог досі володіє стратегічною ініціативою і намагається залишити виключно за собою статус модератора конфлікту.

Стратегія Російської Федерації достатньо очевидна і полягає в тому, щоб спираючись на Мінські угоди, забезпечити формальну реінтеграцію Окремих Районів Донецької та Луганської областей (далі ОРДО і ОРЛО) в політичне, правове і економічне поле України, де факто ж шляхом виборів по псевдоукраїнському законодавству лише легалізувати терористично-сепаратиську еліту і не допустити реального впливу України на окуповану територію. Ті пункти Комплексу заходів, які не слугують реалізації вказаній стратегії, ворогом відверто ігноруються. Даний алгоритм вирішення конфліктує абсолютно неприйнятним для України.

Навіть в разі повного і неухильного виконання сторонами всього Комплексу заходів без виключення (за умови збереження РФ в діючому форматі), реалізація Мінських угод призведе до серйозних і непоправних втрат для Української державності. Імплантація чужорідних ОРДО і ОРЛО в правову реальність України надовго заблокує політичну, технологічну та соціальну вестернізацію України, деформує її суб’єктність і зафіксує наявність надпотужного каналу впливу РФ на Україну. Окрім цього, повне і беззаперечне виконання Мінських угод майже напевно стане каталізатором автономіських та сепаратиських трендів на іншій території України. Все це кардинально протирічить самій стратегії розвитку і становлення України і об’єктивно робить не реалістичним і шкідливим виконання Мінських Угод. На жаль, наша дипломатія не достатньо працює в цьому напрямі і слабо доносить до наших союзників категоричну неприйнятність Угод в існуючому варіанті. В умовах заблокованості Мінського процесу перед обличчям наростаючих внутрішніх і зовнішніх проблем Російської Федерації, Україна об’єктивно не зацікавлена у продовженні реалізації Комплексу заходів. Формально не відкидаючи Мінські угоди, як інструмент вирішення конфлікту, Україна зацікавлена у виробленні нових підходів і нових форматів вирішення питання відновлення власної територіальної цілісності.

Ключовим аспектом в оцінці загальної ситуації в українсько-російській війні є розуміння того факту, що Перемогою для України стане не стільки реінтеграція ОРДО, ОРЛО і АРК, а лише їх повна і безумовна інкорпорація в Україну. Будь-який інший варіант розвитку подій буде називатися словом Поразка. Очевидно, що нинішня Росія ніколи не погодиться таким розвитком подій.

Період, що минув з підписання Мінських Угод-2, вніс серйозні корективи у розклад сил як навколо українсько-російського конфлікту, так і у світі в цілому в негативний для РФ бік. Економічні санкції за невиконання Мінських Угод-2, несприятлива кон’юнктура на ринку вуглеводородів, часткова політична ізоляція РФ призвели до суттєвого падіння економічного потенціалу Росії, різкого зниження її політичної ваги.

Головним стратегічним завданням для України має стати не Реінтеграція ОРДО і ОРЛО в Україну, як зараз, а нейтралізація РФ. Лише після вирішення цього завдання складуться належні передумови для відновлення територіальної цілісності та суверенітету України. Дана диспозиція має бути широко представлена і розрекламована серед громадськості та політичного класу, навколо неї має відбутися суспільна консолідація і доформування Української Політичної Нації. Під нейтралізацією РФ однаковою мірою можна розуміти як її дезінтеграція, так і радикальна зміну характеру Кремлівського режиму на ліберальний і прозахідний.

Агресивна зовнішня політика РФ створює нову реальність, в якій вона є головною дестабілізуючою силою в світі. Війни в Україні та Сирії, гібридна війна проти Європейського Союзу, спонсорство міжнародного тероризму (співпраця з Хезболла, режимом Асада та ІДІЛ), систематичне залякування і шантаж сусідніх країн наближають момент, коли у Заходу не залишиться іншого вибору, окрім як вступити з режимом Путіна у жорстку військово-політичну конфронтацію. Саме ці обставини створюють для України нове вікно можливостей для забезпечення власної національної безпеки шляхом всебічного сприяння наростаючій ізоляції РФ. По мірі того, як для громадськості та керівних кіл Заходу ставатиме все більш очевидним, що подальше умиротворення та поступки агресору сприяють лише розширенню зон військової нестабільності та збільшенню локальних військових конфліктів, міжнародне співтовариство буде еволюціонувати до формалізації жорсткої антиросійської коаліції з впровадженням нових санкцій проти РФ накшталт тих, що свого часу були введені проти Ірану, відкриття кримінального переслідування проти лідерів РФ, ембарго на продаж нафти, вимкнення платіжної системи SWIFT, нарощення військової могутності НАТО передусім в Європі, перегляд статусу РФ в межах Ради Безпеки ООН та інше. Результатом боротьби Антиросійської коаліції має стати відхід РФ з усіх окупованих нею територій (ОРДО, ОРЛО, АРК, ПМР, Республіка Абхазія, північна Осетія) та постановка під міжнародний контроль зброї масового знищення РФ.

Приорітети для України в нових умовах бачу в такому.

Завершити внутрішньополітичну дискусію всередині України, консолідуючи політичний клас і народ навколо завдання нейтралізації Росії. Необхідно усвідомити, що протистояння Російському колоніалізму може тривати достатньо довго, роки і не будувати політику виходячи з ілюзорного посилання про скорий крах РФ і Режиму. Завдання максимум тут полягає в тому, щоб ідеологема Української політичної нації, що доформовується, містила в собі стійку антиколоніальну компоненту.

Віднині ми не гарантовані в будь-який момент від стрімкої ескалації військових дій з боку РФ. В той же час, остаточне вирішення проблеми інтеграції ОРЛО та ОРДО в Україну неможливе буде без масованого застосування ЗС України в момент, коли РФ з тих чи інших причин уже буде нездатна надати сепаратистам достатньої підтримки. Виходячи з вищевикладеного, умовою виживання України стає пріоритетний розвиток ЗС і їх постійна інноваційна упереджувальна модернізація, що в свою чергу неможливо без глибоких реформ армії, всієї економіки та глибокої кооперації з Західними союзниками. Армійська справа має стати соціально привілейованим родом занять.

Формуючи Українську економічну модель, ми вимушені її великий сегмент будувати на засадах мобілізаційної економіки, її суттєвої мілітаризації. Необхідним є також створення потужної та високо висококваліфікованої Резервної Армії накшталт Швейцарської.

На сьогодні не є абсолютно очевидним, що саме НАТО та ЄС є найбільш ефективними силами, що протидіють РФ. Вибудовуючи свою зовнішню політику, Україні слід орієнтуватися на ті міждержавні союзи та окремі країни, які найбільш послідовно протистоять Російському Імперіалізму. Розвиток саме цих стосунків має стати пріоритетним для країни. Це, передусім, США, Канада, Велика Британія, Туреччина, Польща, тощо. Україна об’єктивно зацікавлена у створенні військово-політичних союзів з країнами, що є реальними або потенційними об’єктами агресії з боку РФ (Балто-Чорноморський регіон).

Вірю, що належне переосмислення реалій дасть нам всі шанси на Перемогу над ворогом у майбутньому.

Автор материала: Юрій Береза