Заклинання, пісні та небезпечні ігри: як в давнину українці проводжали зиму та чекали весну

88

Весна – це завжди радість, тепле сонце, квітучі сади й веселі гуляння. В давнину вважали: щоби ця пора прийшла якомога швидше, її треба покликати.

Давні слов’яни з таким нетерпінням чекали весни, що остогидлу зиму були готові проганяти заклинаннями.

Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили або навіть рубали. Наостанок його ще й підпалювали, а попіл викидали у річку.

З роками дедалі частіше просто співали для весни пісні, сподіваючись, що вона почує. Виходячи на вулицю, дівчата вбирали білі вишиті сорочки, а у волосся вплітали хоча б одну квіточку.

Веснянки виконували від Благовіщеня і аж до кінця травня. А от гаївки співали лише у великодній тиждень. У наші дні вони стали невід’ємним атрибутом свят.

Доки дівчата водили хороводи, хлопці бавилися в небезпечніші ігри. На Покутті донині зберігся звичай на третій день Великодня робити так звану «вежу».

Спочатку стають п’ятеро хлопців, їм на плечі ще троє, на наступний ярус двоє та ще один на вершечок. Як правило, всі учасники невеликого зросту. Такою пірамідою обходять церкву. Популярною є також гра «Слон», коли з розбігу потрібно застрибнути на спину суперника.

У Тернопільській області донині існує традиція дзвонити у дзвони. Адже їм приписували магічну силу пробуджувати природу. А той, хто постоїть під дзвоном, буде щасливим протягом усього року та не хворітиме.

А от буковинські старожили пам’ятають, як за їхньої молодості місцеві парубки в центрі села майстрували гойдалки-«колиски», на яких упродовж Великодніх свят колисали дівчат.

Наші предки вірили, що коли битися яйцями, то так злі духи вдаряються лобами. І чим більше їх у Великдень помучити, тим менше вони дошкулятимуть протягом наступного року.