Наталія Лазаренко - брутальна садистка. Через її методи “управління” повмирали викладачі
Обіймаючи владні крісла протягом майже двадцяти років, Наталія Лазаренко не переставала дивувати колектив педагогічного університету у Вінниці своєю «звірячою» вдачею.
Люди, рятуючись від жорстокості, брутальності та безперспективності командних рішень, тікали хто куди. За ці роки з університету пішли відомі науковці, доктори наук, які в результаті «співпраці» з Лазаренко Н. (як з деканом, потім директором інституту, врешті ректором університету) кожний у свій час залишили університет ображені: Сметанський М. (очолював кафедру педагогіки), Томчук М. (очолював кафедру психології), Шестопалюк О. (колишній ректор, для якого не знайшлося бодай четвертини ставки для викладацької роботи), Руснак І. (очолювала кафедру укр. літератури, потім була проректором з наукової роботи), Слободинська Т. (кандидатка на посаду ректора на минулих виборах), Коваль Л. (очолювала кафедру філології), Сорочинська В. (відкрила в університеті новий освітній напрям - соціальну роботу), Тарасенко Г. (очолювала кафедру початкової освіти), молоді доктори наук Браніцька Т., Максимчук Б., Шпортун О.
Відмовились від керівництва кафедрами відомі вчені, професори І.Романюк, В. Кур’ята, О. Матяш.
Не бачачи перспектив, університет покинули випускники докторантури, які готували роботи до захисту, Перегончук Н., Бардашевська Ю. та інші. Кандидати наук, які успішно захистили дисертації, також один за одним йшли з університету: Король В., Кузьминський О., Чорна Н., Залєсова І. та ін. Багатьох науковців нагло виштовхали із закладу без поважної мотивації. Зокрема, Буга О., на думку керівнички закладу, не мала відповідної фахової освіти, хоча насправді успішно захистила дисертацію з педагогіки; Жаровська О. не була «членом ректорської команди», хоча успішно захистила дисертацію в університетській спецраді. Ось так дбала ректорка про нарощення кадрового потенціалу закладу.
Старі кадри її також не влаштовували, адже багато знали і пам'ятали. Пішли безславно зі своїх посад люди, які багаторічно служили університету вірою і правдою. Зокрема, це проректори А. Ткаченко і О. Криворучко. Скандально і зі сльозами на очах пішли проректори І. Руснак, З. Ленів, А. Безуглий, С. Якименко.
Під особливим «патронатом» ректорки була кафедра психології, внаслідок чого знищена повністю. Далеко не повний перелік відомих імен людей, яких уже немає в університеті: Лобова Н, Котик І., Холодова О., Томчук С., Чала К., Ніщук Г., Чуба О., Чорноусенко Н., Перегончук Н., Легун О., Лойко Л., Рісінець Т.та багато інших перспективних науковців.
Внаслідок системних фальсифікацій, оббріхування, шантажу велика кількість викладачів покинули університет абсолютно приниженими. З особливою жорстокістю чинились «кровожерливі» розправи, які лякали решту працівників своїм цинізмом - це підслуховування, намовляння, нацьковування колективів кафедр, вчених рад на окремих людей (голосування на замовлення ректора). Варто згадати цинічну розправу з Волошиною О. – дочкою колишнього декана факультету вчителів початкових класів, який сьогодні носить ім'я Валентини Волошиної. З подачі Лазаренко Н. вона була вигнана з університету після організованих керівничкою листів від студентів.
Смолінська А., єдиний фахівець з економічних наук, була оббріхана (ніби від студентів) і звільнена з посади. Семко М. жорстоко зацькована, звільнена з посади завідувача кафедри. Лебедєв В. - колишній декан і завідувач кафедри після системних принижень грубо випханий на пенсію, внаслідок чого пережив інсульт. Федорчук І. – референт ректора «використана» і принижена, була виштовхнута з університету. Головний бухгалтер Буркова Л. доведена до нервового зриву, звільнилась з посади. Мазур С., керівник студентського профілакторію (як і весь кадровий склад профілакторію) вигнані за активну боротьбу щодо врятування профілакторію.
Не обминула ректорка й талановиту молодь університету. Наприклад, пішов ображений до іншого закладу Цигвінцев І. - яскравий випускник університету, якого знав кожен у цьому закладі як «творчий моторчик» всіх культурних заходів.
Спочатку здавалось, що це звичайнісіньким мобінг (цькування, залякування, приниження, пресування). Але чим далі, тим ясніше ставало зрозумілим, що це садизм. Садистські схильності ректорки лякають колектив. Прагнення будь за що підкорити інших та поставити на коліна, щоб отримати над ними абсолютну і необмежену владу. Прагнення експлуатувати інших, використовувати їхній потенціал, обкрадати їхній інтелект і наукові можливості для самоствердження (наприклад, для отримання докторського ступеня і професорського звання). Але найстрашніший прояв — жадоба завдавати іншим біль та спостерігати за їхніми стражданнями. Ректорка завжди добиває своїх жертв у час їхньої найбільшої вразливості (під час хвороби або коли вони втрачають близьких).
Дивує позиція університетської профспілки в особі М. Баюрка. Нікого ніколи не захистив. Байдуже спостерігав за розправами і безчинством з боку ректорки. Навіщо ж люди роками і десятиліттями платили профспілці внески? Мабуть, сподівались на справедливий захист. Але марно сподівались...
Найстрашнішим наслідком управлінського садизму є смерті морально замордованих людей. Померли Сметанський М. – знаний професор, який захворів від образи і несправедливості; Жадан О. – професійний психолог, вигнаний як аморальний тип за фабрикованими доносами; Цивлюк А. - талановитий викладач математики, який помер у самотності і злиднях відразу після вигнання на пенсію; Краснов С. – талановитий музикант, безпідставно вигнаний й принижений, помер від інсульту; Бородулін В. – відомий співак, заслужений артист, несправедливо вигнаний на пенсію, внаслідок чого захворів і помер; комендант корпусу №1 Задворна Г., яку грубо примусили розрахуватись, померла від серцевого нападу.
Шо далі?
Влад Смолій
